da.coolreferat.com.ua страница 1страница 2 ... страница 8страница 9
скачать файл




НАЦІОНАЛЬНИЙ ТРАНСПОРТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Міжнародні економічні відносини

Конспект лекцій

Київ 2009


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЗМІСТ КУРСУ « МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ»
ТЕМА 1. Міжнародні економічні відносини у системі світової економіки.

ТЕМА 2. Міжнародний поділ праці як об’єктивна основа МЕВ.

ТЕМА 3. Міжнародна торгівля як головна форма МЕВ в умовах глобалізації.

ТЕМА 4. Регуювання міжнародної торгівлі .

ТЕМА 5. Міжнародні економічні відносини у сфері послуг.

ТЕМА 6. Міжнародна міграція робочої сили.

ТЕМА 7. Міжнародний рух капіталу.

ТЕМА 8. Міжнародна передача технологій.

ТЕМА 9. Міжнародні валютно-фінансові відносини.

ТЕМА 10. Міжнародні економічні інтеграційні процеси.

ТЕМА 11. Міжнародні економічні організації (МЕО)у багатосторонньому економічному співробітництві і регулюванні МЕВ.

ТЕМА 12. Економічна єдність світу. Глобальні проблеми світової економіки.

ТЕМА 1. “Міжнародні економічні відносини у системі світової економіки”.


  1. Сутність і форми міжнародних економічних відносин.

  2. Суб’єкти та об’єкти міжнародних економічних відносин.

  3. Поняття і сутність світового господарства,етапи і тенденції його розвитку.

  4. Світова економіка. Поняття, структура і тенденції розвитку

  5. Основні показники розвитку світової економіки . Проблеми сучасної світової економіки.



1.1 Сутність і форми міжнародних економічних відносин.
Міжнародні економічні відносини (МЕВ) – це комплекс економічних відносин між окремими країнами, їхніми регіональними об'єднаннями, а також окремими підприємствами (транснаціональними, багатонаціональними корпораціями) у системі світового господарства.

Міжнародні економічні відносини (МЕВ), з одного боку, являють собою масштабну і найбільш динамічну частину міжнародних відносин (наряду з воєнними, політичними, гуманітарними, дипломатичними), а з іншого боку, – це система економічних зв’язків з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання, що вийшли за рамки національних границь (рис. 1).


Рисунок 1.1. Формування системи міжнародних економічних відносин.

Коріння сучасних міжнародних економічних відносин сягають у глибоку давнину. Вони почалися з елементарних форм, міжнародної торгівлі на базі натурального обміну між окремими особами, сім’ями і племенами. Об’єктами обміну були, як правило, надлишки окремих товарів та знаряддя виробництва. Міжнародна торгівля, як торгівля між країнами виникла в епоху рабовласницького ладу. Для обміну призначалися переважно предмети розкоші та окремі види сировини.



У другій половині XX ст. міжнародні економічні відносини у світовому господарстві набули надзвичайного значення. Цьому сприя­ло розширення і поглиблення економічних відносин між країнами , групами країн, окремими фірмами та організаціями. Посилюється міжнародний поділ праці, інтерна-ціоналізація господарського жит­тя, збільшується відкритість національних економік, розвиваються та укріплюються регіональні міжнародні структури. Міжнародні зв'язки пронизують більшість національних економік, спричи-няю­чи значний вплив на світову економіку. Базуючись на економіці окремих держав та світовій економіці, міжнародні економічні відносини залежать від них. Але вони є самостійним явищем, формою існування і розвитку світового господарства, його внутрішнім ме­ханізмом.

МЕВ відображають господарські зв'язки між державами, регіо­нальними об'єднаннями, підприємствами, фірмами, установами, юридичними та фі-зичними особами для виробництва та обміну то­варів і послуг, матеріальних і фінансових ресурсів. Основою їх є ринкові системи і механізми.

Фактори, які впливають на МЕВ:

  • Міжнародний поділ праці,

  • НТП,

  • Лібералізація економічної політики,

  • Розвиток інформаційних систем,

  • Транспорт,

  • TV, реклама,

  • Маркетинг.

Міжнародні економічні відносини проявляються на різних рівнях економіки - на мікрорівні, макрорівні, наднаціональному рівні. На кожному з рівнів діють різні суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності:

  • на мікрорівні — на­ціональні господарства, які безпосередньо здійснюють і регулюють зовнішньоекономічну діяльність

  • на макрорівні - окремі громадяни, підприємства і фірми, які проводять зовнішньоекономічні операції;

  • на наднаціональному рівні — міжнародні організації та наднаціональні інститути.

У світовому господарстві розвиваються такі найважливіші форми міжнародних економічних відносин:

    • міжнародна торгівля товарами та послугами;

    • міжнародна міграція капіталу;

    • міжнародна міграція робочої сили;

    • міжнародна передача технології;

    • міжнародні валютно-фінансові та кредитні відносини;

    • міжнародна економічна інтеграція;

    • міжнародні зусилля у вирішенні глобальних економічних проблем.

Усі форми міжнародних економічних відносин взаємоповязані й взаємозалежні. Для них на сучасному етапі характерне:

  • інтенсифікація міграції капіталу в різних формах;

  • збільшення обсягів міжнародної торгівлі;

  • зростання масштабів міграції робочої сили;

  • прискорення і розширення інтеграції економік країн і регіонів;

  • швидкий обмін науково-технічними знаннями;

  • розвиток сфери послуг;

  • об’єднання зусиль у вирішенні глобальних економічних проблем.

    1. Об’єкти і суб’єкти МЕВ.

Об’єкти і суб’єкти МЕВ не відрізняються від тих, які існують у межах національних господарств. Об’єктами МЕВ є все те, на що направлена господарська діяльність суб’єктів світового співтовариства. Вони є предметами їх господарських відносин.

Об’єктами МЕВ виступають:

  • товари і послуги, які знаходяться в обігу на міжнародному ринку. Їх обсяги нині перевищують 8 трильйонів доларів

  • фактори виробництва

  • багатостороннє співробітництво країн і організацій у галузі екології

  • робоча сила

  • науково-технічні зв’язки;

  • фінансові операції;

  • оренда машин і устаткування;

  • організація і участь у виставках, ярмарках, аукціонах тощо.

Суб’єктами МЕВ виступають:

  • фізичні і юридичні особи, які беруть участь у реалізації міжнародних господарських домовленостей, договорів та контрактів.

  • держави, їх відповідні інститути, включаючи і державні підприємства.

  • міжнародні організації та транснаціональні корпорації.

Варіанти державної участі в МЕВ такі:

  • Пряме здійснення операції центральними міністерствами і відомствами;

  • Участь регіональних і муніципальних органів управління, у тому числі цільовий продаж і закупівля товарів на зовнішньому ринку;\надання повноваження окремим фірмам для здійснення оперцій на зовнішньому ринку;

  • Гарантування експортно-імпортних оперцій.

Залежно від ступеня розвитку стосунків та тривалості дії угод між суб’єктами світогосподарської взаємодії розрізняють рівні розвитку міжнародних економічних відносин:



  1. міжнародні економічні контактице найпростіші, одиничні, випадкові економічні зв’язки, що мають епізодичний характер і регулюються переважно разовими угодами. Зв’язки даного рівня притаманні юридичним і фізичним особам;

  2. міжнародна економічна взаємодіяце добре відпрацьовані, стійкі економічні зв’язки між суб’єктами міжнародних економічних відносин, які базуються на міжнародних економічних угодах і договорах, укладених на досить тривалий період часу; 

  3. міжнародне економічне співробітництво, тобто міцні й тривалі зв’язки кооперативного типу, які в своїй основі мають спільні, наперед вироблені та узгоджені наміри, закріплені в довгострокових економічних договорах і угодах.;

  4. міжнародна економічна інтеграціявищий рівень розвитку міжнародних економічних відносин, який характеризується взаємним сплетінням економік різних країн, проведенням узгодженої державної політики, як y взаємних економічних відносинах, так і y відносинах з третіми країнами.




  1. Поняття і сутність світового господарства.

Світове господарство є історичною і політико-економічною категорією, тому що кожному конкретному історичному етапові властиві визначені масштаби і рівень виробництва, інтернаціоналізація господарського життя і соціально-економічна структура. Сучасне світове господарство сягає корінням у XVI – XVII ст., коли поява і розвиток мануфактурного виробництва спричинили необхідність суттєвого розширення ринків збуту і забезпечення стабільного надходження сировини, в тому числі імпортної. Під тиском цієї необхідності торговельні зв’язки різних країн якісно змінились і з другорядних, які не відігравали протягом тисячоліть важливої ролі в національних відтворювальних процесах, вони перетворились у найістотніший їх чинник.

Світове господарство являє собою складну економічну систему. Його суб'єктами виступають:



  • транснаціональні компанії,

  • національні господарства,

  • міжнародні інтеграційні об'єднання,

Світове господарство це система взаємозв'язаних національних господарств усіх країн світу, об'єднаних міжнародним поділом праці і різноманітними економічними зв'язками у єдиний господарський організм. Сучасне світове господарство перебуває під впливом науково-технічної революції (НТР), початок якої відносять до середини XX ст.

Поняття світове господарство включає:



  • світове господарство – це сукупність національних господарств, взаємопов'язаних міжнародним поділом праці, міжнародними економічними відносинами;

  • світове господарство – це сукупність національних економік країн світу, поєднаних мобільними факторами виробництва;

  • сучасне світове господарство – це сукупність національних економік, що перебувають у тісній взаємодії і взаємозалежності, глобальний економічний організм, підпорядкований об’єктивним законам ринкової економіки;

  • світове господарство – це сукупність міжнародних економічних відносин у взаємозв'язку з продуктивними силами та відповідним механізмом регулювання й управління.

Світове господарство є складною комплексною системою з досить чіткими межами, якісними і кількісними параметрами. Його не треба ототожнювати зі світовим ринком. Відмінність світового господарства від світового ринку полягає в тому, що воно проявляється насамперед через міжнародний рух факторів виробництва та товарів (меншою мірою). Для світового ринку переважно характерне міжнародне переміщення товару, міжнародна торгівля. Світове господарство поєднує усі основні параметри світового ринку і доповнює його новими суттєвими рисами, пов’язаними з міжнародною мобільністю факторів виробництва.

Характерні риси сучасного світового господарства:

  • зростання міжнародних форм виробництва на підприємствах, розташованих у декількох країнах, насамперед у рамках ТНК;

  • економічна політика держав у підтримці міжнародного руху товарів і факторів виробництва на двосторонній і багатосторонніх основах;

  • виникнення економіки відкритого типу в рамках багатьох держав і міждержавних об’єднань.

Регулюють світове господарство заходами національної та міждержавної політики. У межах світового господарства економіка окремих країн стає все більш відкритою й орієнтованою на міжнародне економічне співробітництво.

Протягом ІІ половини ХХ сторіччя у світовому господарстві відбулися серьйозні структурні зрушення, зокрема:



  • збільшення обсягів виробництва у матеріальній сфері (особливо в промисловості) та питомої ваги цієї сфери в усьому виробництві;

  • зменшення питомої ваги сільського господарства у світовому виробництві;

  • високі темпи зростання сфери послуг та чисельності зайнятих у сфері обслуговування (особливо у високорозвинутих країнах);

  • стрімкий технічний прогрес транспортної системи світу (особливо морського і повітряного транспорту) та інформаційно-комунікаційних систем;

  • відносне зниження частки звичайної комерційної торгівлі порівняно з товарообігом, що обслуговує усталені виробничі зв'язки;

  • зростаюча тенденція до зниження аграрно-сировинної спрямованості виробництва в експорті країн, що розвиваються;
    скорочення частки сировинних товарів (крім палива) та збільшення товарообігу машин і устаткування на світовому ринку.

Ускладнюється географічна модель світового господарства. До кінця XIX ст. домінував один центр світового господарства — Європа. Потім утворився другий центр — США. В період між двома світовими війнами виникли нові центри світового значення — СРСР і Японія. Після другої світової війни почали формуватися такі центри світового господарства, як Китай, Індія, група нафтовидобувних країн Південно-західної Азії, Канада, Австралія, Бразилія. Наприкінці,ХХ ст. на світову арену вийшли країни «першої хвилі» (Республіка Корея, Сінгапур, Гонконг, Тайвань) і «другої хвилі» (Малайзія, Таїланд, Філіппіни, Індонезія).
Етапи розвитку світового господарства.

Становлення світового господарства пройшло кілька історичних етапів, протягом яких економічні зв’язки між різними організаційними формами людської спільноти (плем’я, рід, нація, держава тощо) революціонізувалися і вдосконалювалися. Світове господарство як соціально-економічний суб’єкт зароджувалося ще за часів первісних суспільств і пройшло на своєму шляху ряд етапів;



Перший етапзовнішньоекономічні відносини у стародавньому світі. Йому притаманні:

  • поява ранньокласових утворень;

  • зовнішня торгівля – основна, часто єдина, форма економічних відносин між країнами стародавнього світу;

  • насильницьке вирішення зовнішньоекономічних проблем;

  • колонізація земель і розвиток ремісництва (I тис. до н.е.).

Характерним для цього етапу було поєднання аграрного і ремісничого виробництва з розвитком торгівлі та грошової форми обігу.

Другий етапзовнішньоекономічні відносини за часів феодалізму.

Третій етапміжнародні економічні відносини епохи великих відкриттів XV -XVII століть.

Четвертий етапміжнародні економічні відносини періоду промислової революції (XVIII – перша половина ХХ століття).

П’ятий етапміжнародні економічні відносини епохи комп’ютерів, Інтернету (друга половина XX століття – початок XXI).

Як цілісна система світове господарство сформувалося в кінці XIX століття. Цьому передувало:



  • завершення епохи географічних відкриттів, коли практично всі “білі плями” зникли з карти Землі;

  • закріплення території землі за одним із національно-державних утворень;

  • визнання цього утворення іншими державами.

Лише після завершення процесу формування світового господарства як сукупності національних економік, пов’язаних між собою системою мобільних факторів виробництва, став можливий розгляд міжнародних економічних відносин як визначального елементу надзвичайно складної і динамічної системи.
Тенденції розвитку світового господарства.

Світове господарство пройшло у своєму становленні довгий шлях. Сучасне світове господарство виникло після промислового перевороту, в ході переростання капіталізму у монополістичну стадію. На початку ХХ століття воно засновувалося на збро-йній силі, позаекономічному примусі. В середині століття світове господарство вже було розділено на “ капіталістичне ” та “ соціалістичне ”. З 60-х років ХХ сторіччя в систему світового господарства входять країни, що розвиваються, а в середині 70-х із них помітно виділяються нові індустріальні країни (НІК). Після розпаду соцтабору світове господарство починає набувати риси єдиного, цілісного. Світове господарство не є однорідним, включає в себе національні економіки країн трьох типів – розвинених, із перехідною економікою та тих, що розвивають-ся. Світове господарство зараз – глобальне за своїми масштабами, воно засновується на принципах ринкової економіки, об'єктивних закономірностях міжнародного поділу праці, інтернаціоналізації виробництва та капіталу. Наприкінці 90-х років у Світове господарство проявилися такі тенденції:



  • стабільні темпи економічного зростання, підйом середніх темпів з менш ніж 1% на рік до 3% за десятиліття;

  • підвищення зовнішньоекономічного фактора у господарчому розвитку. Помітно зросли масштаби та якісно змінився характер традиційної міжнародної торгівлі товарами та послугами, з'явилася електронна торгівля;

  • глобалізація фінансових ринків та посилення взаємозалежності національних економік;

  • зростання питомої ваги сфери послуг у національних економіках та міжнародному обміні;

  • розвиток регіональних інтеграційних процесів.

Головною тенденцією розвитку сучасного світового господарства є рух до створення єдиного планетарного ринку товарів та послуг, економічного зближення та об'єднання окремих країн у єдиний світовий господарчий комплекс. Глобальна світова економіка стає новою реальністю, що підкорюється новим законам, вона набуває риси системи, засновується на техніко-економічній базі інтернаціоналізованого виробництва, спільних узгоджених між багатьма країнами торгівельних та валютно-фінансових режимах. Однак більше половини населення країн, що розвиваються, і досі живуть у замкненій економіці.


  1. Світова економіка і тенденції її розвитку.

В другій половині XX ст. ринкова економіка перейшла до більш високої, ніж світове господарство, якості і стала світовою.

Характерні риси світової економіки:

  • розвинута сфера міжнародного обміну товарами на базі міжнародної торгівлі;

  • розвинута сфера міжнародного руху факторів виробництва (капіталу, робочої сили, технології);

  • міжнародні форми виробництва на підприємствах, розташованих у декількох країнах;

  • самостійна міжнародна фінансова сфера, не пов'язана з обслуговуванням міжнародного руху товарів і факторів виробництва;

  • система міжнаціональних і наднаціональних, міждержавних і недержавних механізмів міжнародного регулювання з метою забезпечення збалансованості і стабільності економічного розвитку;

  • економічна політика держав, що виходить із принципів відкритої економіки.

Суб'єктами світової економіки є: національні господарства, регіональні (зональні) інтеграційні угруповання країн, транснаціональні корпорації, міжнародні організації, інституціональні інвестори (інвестиційні фонди, банки, холдинги і т. ін.). Для суб'єктів характерні як взаємодія, так і протистояння.

Галузева структура світової економіки являє собою сукупність якісно однорідних груп господарських одиниць і традиційно складається з наступних галузей:

  • Промисловість.

  • Сільське господарство.

  • Будівництво.

  • Виробнича інфраструктура.

  • Невиробнича інфраструктура (сфера послуг).

Така класифікація заснована на міжнародних стандартах формування структурних елементів світової економіки: вона виходить з Міжнародної стандартної галузевої класифікації усіх видів економічної діяльності і Міжнародної стандартної класифікації занять, що, у свою чергу, є складовими частинами системи національних рахунків.

Кожна з цих базових галузей може далі підрозділятися на укрупнені галузі, підгалузі і види виробництва. Галузеві пропорції, або галузева структура, являють собою співвідношення питомих ваг окремих галузей.



  • Первинні галузісільське господарство і видобувна промисловість;

  • Вторинні галузі обробна промисловість, електроенергетика і будівництво, що використовують сировину первинних галузей;

  • Третинний сектор – сфера послуг (фінанси, страхування, освіта, культура, наука, охорона здоров'я, ділові й інші послуги), транспорт, торгівля і зв'язок.  

Основні риси сучасної світової економіки:

  • Новий етап інтернаціоналізації виробництва і поглиблення суспільного поділу праці на основі науково-технічної революції:

    • усе більш повна взаємозалежність національних господарств;

    • поглиблення загальносвітового поділу праці, підвищення експортної орієнтації економік;

    • перехід від предметної до подетальної і функціональної спеціалізації національних господарств;

    • перехід до єдиних критеріїв техніко-економічної ефективності виробництва.

  • Економічна інтеграція – міждержавні об'єднання з особливою організаційною структурою, новий етап усуспільнення виробництва:

  • структурна інтеграція – об'єднання високорозвинених національних господарств для координації економічної політики виробничої кооперації, стимулювання міграцій капіталів і робочої сили (ЄС, ОЕСР, ГАТТ/СОТ та ін.);

  • господарська інтеграція – об'єднання національних господарств для використання переваг спеціалізації і більш повного використання економічних ресурсів.

  • Глобальні економічні та екологічні проблеми – загальносвітові процеси, що торкаються інтересів всього людства:

    • демографічна проблема;

    • продовольча проблема;

    • подолання економічної відсталості країн, що розвиваються, у цьому зв'язку – проблеми боргів.

  • Всесвітня торгівля – новий етап розвитку торгівлі в умовах інтернаціоналізації виробництва й економічної інтеграції:

    • найгостріша конкуренція («торговельні війни»);

    • створення специфічної торговельної інфраструктури розвинутими капіталістичними країнами (монополія на інформаційні й інші інфраструктурні послуги);

    • домінуючий стан Японії, США, країн ЄС;

    • монопольний стан на ринку транснаціональних корпорацій.

Одне з найбільш повних тлумачень світової економіки дав французький економіст Мішель Бо. У поняття світової економіки він включає наступні складові:

  • сукупність виробничої діяльності людини, яку можна виразити макроекономічними показниками в натуральній і вартісній формі за визначений період часу (зазвичай за 1 рік) (наприклад, сукупний світовий обсяг ВВП (у дол. США), сукупний світовий обсяг виробництва автомобілів у рік (у млн. шт.) і т. ін.);

  • сукупність національних економік усіх країн світу, кожна з яких займає своє визначене місце у світовій системі;

  • сукупність міжнародних економічних відносин, економічних зв'язків між національними господарствами;

  • глобальна діяльність транснаціональних компаній (ТНК) і транснаціональних банків (ТНБ);

  • інтеграційні угруповання країн, співтовариства країн і міжнародні організації;

  • світова система, що сформувалася й організована в результаті розвитку капіталістичного способу виробництва;

  • результат економічної діяльності всього людства, розглянутий з урахуванням стану навколишнього середовища і наявних ресурсів.

Таким чином світова економікаце економічна система, яка сформувалась до кінця XIX століття і продовжує удосконалюватися.

Основні етапи розвитку світової економіки. Табл. 1.1

Номер

етапу


Тривалість

Характеристика

I

XV – XVII ст.

Зародження світового капіталістичного ринку:
Великі географічні відкриття;

поява колоній;

революція цін;

мануфактурний період



II

XVIII – XIX ст.

Формування світового капіталістичного ринку, зародження і розвиток загальносвітового поділу праці:

промисловий переворот;

буржуазні революції;

перехід від мануфактурної до фабричної системи



III

Кінець XIX –

перша


половина XX ст.

Формування системи загальносвітового поділу праці і на цій основі – світового господарства:
електротехнічна революція;

двигуни внутрішнього згорання;

економічний розподіл світу;

перехід до монополістичного капіталізму



IV

З 50-х рр. XX ст. дотепер

Функціонування системи загальносвітового поділу праці, посилення взаємозалежності економік усіх країн:
науково-технічна революція,

процеси інтернаціоналізації й інтеграції

глобалізація



Структура світової економіки.

Оскільки світова економіка являє собою сукупність багатьох націо-нальних господарств, що пов'язані між собою численними економічними, політичними, суспільними відносинами, то структурувати світову економіку можна за різними критеріями. При­чому кожен з цих критеріїв є значним у якомусь певному випадку і дозволяє проаналізувати ті чи інші процеси світового господар­ства. Отже, наведемо найпоширеніші концепції структу-рування світової економіки:



  • Концепція центру та периферії.

Країни світової економіки поділяються на більш впливові, які створю-ють так званий «центр», та залежні від них країни — «пе­риферію».

  • Розподіл країн за економічною ознакою.

Це розподіл країн світу на чотири групи за ознакою структу­ри їх економіки: а) промислові країни — це країни, обсяг промислового продук­ту яких перевищує 50 % валового внутрішнього продукту (ВВП); б)аграрні країни — країни, в яких обсяг сільськогосподарсь­кого виробництва понад 50 % ВВП; в) промислово-аграрні країни, де обсяг промислового вироб­ництва перевищує обсяг сільськогосподарського виробництва; г) аграрно-промисло-ві країни - країни, в яких обсяг сільськогоспо-дарського виробництва більший від обсягу промислового виробництва.

  • За критерієм технологічного розвитку (тобто за рівнем ви­користання НТП):

а) країни, які вступили в постіндустріальний етап економіч­ного розвитку або наукову епоху, характеризуються високим рівнем продуктивності праці, досягненням високого споживання (Франція, СІПА, Японія, ФРН, Канада, Південна Корея, Гонконг, Тайвань). Головне тут - інформація та інновація;

б) країни, які вступили в технічний етап розвитку — вони пе­ребувають на етапі індустріального розвитку (СНД, Східна Євро­па, країни що розвиваються);

в) країни, які перебува-ють на промисловому етапі економічної еволюції — досягнення НТП тут використовуються дуже рідко.

  • За ступенем розвитку ринку виділяють:

а) країни з розвиненою ринковою економікою;

б) країни з ринковою економікою;

в) країни з перехідною(транзитивною) економікою

і) країни з командною, централізовано-плановою економікою.

  • За рівнем економічного розвитку:

а) економічно розвинені країни;

б) нові індустріальні країни, різкий розвиток яких відбувався двома хвилями:

  1. до першої хвилі відносять Південну Корею, Тайвань, Сінгапур:

  2. до другої хвилі належать Індонезія, Філіппіни., Малайзія, Таїланд, Мексика, Чілі; в)країни, які розвиваються (частина Латинської Америки, Азії, Африки).

  • За рівнем доходів па душу населення існує такий розподіл:

а) країни, де дохід на душу населення перевищує 1 і тис. до­ларів на рік (Норвегія, Канада, ОАЕ);

б) країни, де дохід на душу населення складає 2,5-11 тис до­ларів на рік (США, Німеччина, Франція);

в) країни, де дохід на душу населення дорівнює 0,7-2,5 тис. доларів на рік;

г) країни, де дохід на душу населення менше, ніж 700 доларів на рік.

  • Розподіл світової економіки за регіональною ознакою, основним критерієм якого є географічне місцезнаходження країни: євро­пейські, азіатські і т. д.

  • Розгляд світової економіки за регіонально-економічною озна­кою, коли розподіл здійснюється не лише за географічною, але й за економічною ознакою:

а) країни Західної Європи,

б) країни Східної Європи,

в) країни Центральної Європи,

г) країни Близького Сходу.


  1. Основні показники розвитку світової економіки.

Для аналізу економічного становища світу використовується цілий ряд показників, що характеризують динаміку і стан світової економіки. Основний з них – валовий світовий продукт (ВСП) – виражає загальний обсяг кінцевих товарів і послуг, зроблених на території всіх країн світу незалежно від національної приналежності діючих там підприємств у визначений період часу. Облік кінцевої продукції передбачає виключення повторного рахунку сировини, напівфабрикатів, інших матеріалів, палива, електроенергії і послуг, використаних у процесі її виробництва.

Показник ВСП виражає загальну активність у світі й окремих країнах. З іншого боку, його складові частини охоплюють основні сфери, галузі і фактори економічного розвитку. Так, розгляд за основними складовими частинами використання ВСП дає уявлення про основні сектори попиту, а аналіз ВСП за виробництвом показує зміни як структури всього господарства, так і основних галузей. ВСП дає можливість визначити місце країни і регіонів у світовому виробництві, суспільну продуктивність праці в різні періоди часу, але не може використовуватися як показник потенціалу окремих видів виробництва, рівня технології або добробуту населення.

У кожній окремо узятій країні розраховується валовий внутрішній продукт (ВВП). ВВП – це сукупна вартість продукції сфери матеріального виробництва і послуг незалежно від національної належності підприємств, розташованих на території даної країни. Він підраховується на основі системи національних рахунків (СНР), що побудована на концепції продуктивного характеру усіх видів діяльності. Вона являє собою сукупність міжнародно визнаних правил обліку економічної діяльності і відображає основні макроекономічні зв'язки внутрішнього і зовнішнього секторів національних господарств.

СНР постійно удосконалюється. У 1993 р. ООН затвердила нову стандартну СНР (попередня була прийнята в 1968 р.). В українську практику СНР стала впроваджуватися з 1988 р.  (ще за СРСР), що зумовило проведення величезної роботи з перерахування основних макроекономічних показників розвитку країни й істотно змінило картину структури національного господарства, динаміки і темпів його розвитку.

Другий за значущістю показник – валовий національний продукт (ВНП). Вони відображують результати діяльності в двох сферах народного господарства – матеріального виробництва і послуг, – і визначаються як вартість всього обсягу кінцевого виробництва товарів і послуг в економіці за один рік (квартал, місяць). Підраховуються в поточних або постійних цінах.

Основна відмінність полягає в тому, що ВВП підраховується за так званою територіальною ознакою, ВНП – за національною.



ВНП = ВВП + чистий факторний дохід.

Чистий факторний дохідце різниця доходів від використання  факторів виробництва, що знаходяться за рубежем у власності резидентів, і виплат нерезидентам за використання належних їм факторів виробництва в даній країні, тобто різниця між прибутком і доходами резидентів за рубежем і нерезидентами в даній країні. Звичайно для розвинутих країн ця різниця  невелика і складає близько 1% від ВВП.

Підрахунок ВВП/ВНП проводиться за трьома принципами: за виробництвом, використанням і доходами.

ВВП за виробництвом (за галузями) – це сума доданої вартості за всіма галузями національної економіки. Дозволяє виявити співвідношення і роль окремих галузей у створенні ВВП. Динаміка за ряд років дозволяє виявити зміни структури ВВП, динаміку розвитку окремих галузей національної економіки і характер економічної політики в країні. Додана вартість або умовно чиста продукція окремих галузей являє собою різницю між вартістю валової продукції і сумою поточних виробничих витрат, тобто вартість, привнесену в процесі виробництва на тому чи іншому його етапі. Вона складається з перенесеної на продукт амортизації основних фондів, заробітної плати, прибутку, податків. Останні враховуються при підрахунку в поточних цінах.

ВВП за використанням (за витратами) це сума усіх витрат на купівлю загального обсягу виробленої в даному році продукції.

ВВП за доходами це сума доходів, отриманих у країні від виробництва продукції даного року (сума доходів від економічних ресурсів, використаних у процесі виробництва суспільного продукту за певний час). 

Додана вартість (ДВ)це вартість, створена в процесі виробництва на даному підприємстві, яка охоплює реальний внесок підприємства в створення вартості конкретного продукту, тобто зарплату, прибуток і амортизацію конкретного підприємства.

ДВ = ВПП – ПМВ + амортизаційні відрахування, де  ВПП – валовий продукт підприємства (ринкова ціна випущеної продукції);
ПМВ – поточні матеріальні витрати.

ВВП завищує обсяг виробництва на вартість річних амортизаційних відрахувань і на суму непрямих податків, тому не може відображувати, що виробництво реально додало до добробуту суспільства в даному році. Для цього існують показники чистий національний продукт (ЧНП)  і національний дохід (НД).

За допомогою  ЧНП виміряється загальний річний обсяг виробництва товарів і послуг, що країна зробила і спожила у всіх секторах свого національного господарства.

ЧНП = ВВП – амортизаційні відрахування.

Національний дохідце знову створена за рік вартість, що характеризує, що додало виробництво даного року до добробуту суспільства.

НД = ЧНП – сума непрямих податків + субсидії
Тема 2. Міжнародний поділ праці як об’єктивна основа МЕВ.


  1. Міжнародний поділ праці (МПП)як основа формування світового господарства.

  2. Теорії МПП( Адама Сміта, Давіда Рікардо, Хекшера-Оліна, Леонтьева).

  3. Фактори які впливають на розвиток МПП.

  4. Форми МПП: спеціалізація і кооперування.

  5. Проблеми участі України у міжнародному поділі праці.




  1. Міжнародний поділ праці (МПП) як основа формування світового господарства.

В основі МЕВ лежить міжнародний поділ праці (МПП), як обмін між країнами факторами та результатами виробництва у певних кількісних і якісних співвідношеннях. МПП є безпосереднім продовженням суспільного поділу праці.

Історично МПП виник як система, основним структурним елементом якої були національні господарські комплекси. На початкових стадіях розвитку світогосподарські зв’язки зводились до відносин обігу, перш за все товарного пізніше міграції капіталу та робочої сили. Таким чином, міжнаціональні економічні відносини з’явились як похідні, вторинні відносно розвитку суспільного поділу праці в середині країн.

Виникнення та подальший розвиток МПП здійснюється під впливом цілої низки різноманітних факторів. Існує визначена сукупність факторів, що впливають на розвиток МПП, ступінь і масштаби участі в ньому тих або інших країн.

1. Національні фактори МПП: природно-географічні розходження, соціально-економічні умови.

2. Міжнародні фактори МПП: рівень НТП у світі: чим він вище, тим більше наукомісткими стають галузі (продукти) спеціалізації країн; попит на світовому ринку; система міжнародних розрахунків; екологічні проблеми, що по-новому порушують питання про вартість природних ресурсів і якість товарів.

У країнах, які широко використовують МПП, як правило, вищі темпи економічного розвитку. Яскравим прикладом є розвиток Японії, Німеччини, “Нових індустріальних країн” _ Гонконгу, Тайваню, Сінгапуру та Південної Кореї. І навпаки, в країнах, які не зуміли знайти своє місце у МПП, - нижчі темпи розвитку або навіть спостерігається згортання виробництва.



Серед чинників розвитку МПП треба відзначити:

  • природно-географічні умови;

  • технічний прогрес;

  • соціально-економічні умови.

Раніше головну роль відігравали природно-географічні умови: клімат, природні ресурси, розміри території, чисельність населення, економіко-географічне розташування. Довгий час різниця в розподілі природних багатств була основною причиною МПП.

Розвиток технічного прогресу призвів до зменшення значення природно-географічних умов, надавши можливість використати переваги науково-технічних досягнень, розвитку науки і техніки. Нова модель економічного розвитку набула таких характерних рис:



  • почав переважати інтенсивний тип економічного зростання;

  • з’явилися нові галузі промисловості та швидко модернізувалися діючі;

  • скористався виробничий цикл;

  • розширилася сфера послуг (особливо банківських і страхових).

Паралельно з НТП у МПП значну роль почали відігравати і соціально-економічні умови:

  • досягнутий рівень економічного і науково-технічного розвитку;

  • механізм організації національного виробництва;

  • механізм організації зовнішньоекономічних відносин.

На сучасному етапі вплив перших чинників на МПП вирівнявся, а відмінності в соціально-економічних умовах різних країн набувають вирішального значення. Грандіозні економічні, політичні та соціальні процеси останніх десятиліть суттєво вплинули на МПП. Головним напрямком його розвитку стало розширення міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва. Вони є формами МПП і виражають їх суть.

Розвиток МПП обумовлює необхідність підвищення продуктивності праці і зниження витрат виробництва.

Реалізація переваг МПП забезпечує країні в процесі обміну отримання різниці між міжнародною і внутрішньою ціною експортованих товарів та послуг, а також економію внутрішніх витрат від скорочення національного виробництва внаслідок використання дешевого імпорту. Важливою передумовою розвитку МПП є міжнародний поділ інших факторів виробництва – землі, капіталу, технології. Будь-яка країна виробляє той чи інший товар, якщо вона має такі фактори виробництва, які дають їй змогу виробляти цей товар з більшою ефективністю, ніж іншій. Земля, праця, капітал, технологія є однаково важливими факторами для виробництва будь-якого товару.
Форми МПП: спеціалізація і кооперування.

Головним напрямком розвитку МПП стало розширення міжнародної спеціалізації і кооперування, що є формами МПП і виражають його сутність

Під міжнародною спеціалізацією виробництва (МСВ) розуміють таку форму поділу праці між країнами, за якої концентрація однорідного виробництва збільшується на базі диференціації національних виробництв, виділення в самостійні (відокремленні) технологічні процеси, в окремі галузі виготовлення продукції понад внутрішні потреби.

МСВ розвивається в 2-х напрямках – виробничому і територіальному. Виробничий напрямок передбачає міжгалузеву та внутрішньогалузеву спеціалізацію, а також спеціалізацію окремих підприємств, компаній та об’єднань.

У територіальному напрямку виділяють спеціалізацію окремих країн, груп країн та регіонів на виробництві певних видів продукції та їх частин для світового ринку.

Міжгалузева спеціалізаціяце взаємовідносини між державами з обміном продуктами різних галузей виробництва. Така форма переважала в 30-ті роки у взаємовідносинах між комплексними галузями (н-д: обробної промисловості загалом і сільського господарства). В 50-60-ті роки ця форма діяла вже на рівні первинних галузей (автомобілебудування, хімічна промисловість тощо). В 70-80-ті роки на перший план вийшла внутрішньогалузева спеціалізація, яка основана на поділі виробничих програм у межах однієї й тієї ж галузі.

Основними формами прояву МВС є предметна, подетальна (по вузлова) та технологічна (по стадійна) спеціалізації. Перша з них передбачає спеціалізацію підприємств різних країн на виробництві та експорті повністю закінченого і готового до споживання виробу. По детальна спеціалізація базується на кооперації виробників різних країн у випуску вузлів та деталей, а технологічна – на здійсненні окремих стадій технологічних процесів виробництва товарів у межах єдиного технологічного процесу.

Найрозвиненіші всі форми спеціалізації в машинобудуванні, приладобудуванні тощо.

З розвитком МПП в МСВ виникли такі поняття, як “ міжнародно спеціалізована галузь ” та “ міжнапродно-спеціалізована продукція ”. Перша з них характеризує ті галузі, які беруть найактивнішу участь в МПП. Для них характерно висока частка продукції на експорт та високий рівень на експорт та високий рівень внутрішньогалузевої спеціалізації.



Міжнародно-спеціалізована продукція – це продукція, яка є предметом двосторонніх та багатосторонніх угод про розподіл виробничих програм і за умови виготовлення в одній чи декількох країнах значною мірою задовольняє потреби світового ринку в ній.

Міжнародне виробниче кооперування - об’єднання зусиль виробників декількох країн у випуску видів товарів для світового ринку.

Коопераційні зв’язки проявляються на всесвітньому міжгалузевому або внутрішньогалузевому рівнях.



У міжнародній практиці виділяють 3 основні форми кооперування:

  • здійснення спільних програм;

  • договірна спеціалізація;

  • створення спільних підприємств.

Реалізуються спільні програми, своєю чергою у 2-х формах:

  • підрядне кооперування, за якого виконавець за дорученням замовника виконує певні роботи з виробництва деталей, вузлів тощо, які є складовою частиною продукції замовника;

  • організація спільного виробництва - об’єднання різних видів ресурсів (фінансових, матеріальних, трудових, науково-технічних тощо) партнерів та закріплення за кожним з них повної відповідальності за виробництво певної частини виробу.

Завданням договірної спеціалізації є запобігання дублювання виробництва та прямої конкуренції на ринку між виробниками-учасниками виробничого кооперування. Суть її полягає у розмежуванні виробничих програм і закріпленні за кожним учасником певного асортименту кінцевої продукції.

Характерними рисами такої форми кооперування, як творення спільних підприємств, є об’єднання на пайовій основі власності партнерів, спільне управління підприємством, спільне народження на виробничий і комерційний ризик, розподіл прибутку між партнерами згідно з умовами договору. Найпоширеніші в усьому світі спільні підприємства у формі товариств з обмеженою відповідальністю та акціонерних товариств.



Міжнародне кооперування виробництва охоплює різні сфери співробітництва, головними серед яких є:

  • виробничо-технічне співробітництво (розроблення і погодження проектно-конструкторської документації, технологічних процесів, якості продукції, виконання будівельно-монтажних робіт; передача ліцензії та прав власності; удосконалення управління виробництвом тощо);

  • співробітництво у сфері реалізації кооперованої продукції;

  • співробітництво у після продажному обслуговуванні кооперованої продукції.

Існує класифікація міжнародного кооперування залежно від його основних ознак. Характерні види кооперування, які розрізняють в світовому господарстві:

  • за видами – економічне, виробниче, науково-технічне, у сфері збуту тощо;

  • за стадіями – передвиробниче, виробниче, комерційне;

  • за методами, що використовуються, - виконання спільних програм, договірна спеціалізація, створення СП;

  • за структурою зв’язків – внутрішньо - і міжфірмове, внутрішньо – міжгалузеве, горизонтальне, вертикальне, змішане;

  • за територіальним охопленням – між двома і більше країнами, в межах регіону, міжрегіональне, всесвітнє;

  • за кількістю суб’єктів – дво – багатостороннє;

  • за кількістю об’єктів – дво – багатопредметне.

Міжнародне кооперування праці повністю базується на МПП і самостійно існувати не може, тоді як МПП не обов’язково вимагає для свого існування і розвитку міжнародного кооперування праці.


Рис 2.1 Міжнародний поділ праці

Формами МПП є міжнародна спеціалізація та кооперація. Вирізняють предметну, подетальну і технологічну спеціалізацію окремих країн, груп країн або регіонів світу. Розвиток міжнародної спеціалізації обумовлює розвиток видів та форм міжнародної кооперації – міжгалузевої, внутрішньогалузевої, окремих підприємств. МПП за родом діяльності розвивається за двома напрямками: вертикальним та горизонтальним. Вертикальне - спостерігається, коли різні виробники формують однолінійний технологічний ланцюг та виконують ряд послідовних виробничних операцій. Горизонтальний поділ праці передбачає виготовлення окремими виробниками компонентів, які поєднуються у технологічно та технічно складному виробі. Горизонтальний та вертикальний міжнародний поділ праці на міжнародному рівні реалізується як загальний (між крупними групами галузей), частковий (відокремлення крупних груп галузей на менш агреговані галузі та підгалузі) і одиничний (внутрішньогалузевий поділ та всередині підприємства) (рис. 2.1).

Таким чином, МПП це взаємопов’язаний процес спеціалізації окремих країн , підприємств та їх об’єднань на виробництві окремих продуктів або їх частин з кооперуванням виробників задля спільного випуску кінцевої продукції.

Особливості МПП у сучасних умовах:



  • Поглиблення МПП

  • Поділ світу на розвинуті країни і країни що розвиваються, які характеризуються різною участю в МПП. Країни що розвиваються з монокультурною економікою є постачальниками сировини для розвинутих країн і імпортерами готової продукції з них.

  • Диференціація між країнами, що розвиваються

  • Постійні зрушення в економічному співвідношенні розвинутих країн

  • Активна діяльність ТНК

  • Тенденції інтеграції, глобалізації, регіоналізації

Для реалізації можливостей, що виникають у процесі розвитку міжнародного поділу праці та забезпечення руху товарів, послуг, капіталу, робочої сили, на світових ринках потрібна взаємодія правових, адміністративних, валютних систем, ефективна організація виробництва і зовнішньої торгівлі. Отже, є необхідність у постійній підтримці міжнародних двосторонніх та багатосторонніх економічних відносин, укладанні зовнішньополітичних та зовнішньоторгових угод як між окремими фірмами, так і між урядами країн.
Теорії МПП: Адама Сміта, Давіда Рікардо, Хекшера-Оліна, Леонтьева.

Теорія МПП базується на працях англійських вчених А.Сміта і Д.Рікардо

А.Сміт у роботі «Дослідження о природі і причинах багатства народів»(1776р) доводив необхідність свободи торгівлі і підприємництва, тому що обмеженість свободи торгівлі перешкоджає подальшому поглибленню МПП між країнами і регіонами.

Знищення цих бар’єрів і розширення міжнародного обміну повинно привести до спеціалізації економік, зростанню їх взаємозалежності і складанню світового господарства.

При цьому кожна країна має приймати участь в МПП тільки тоді, коли вона виробляє хоча б один товар дешевше, ніж інші країни. Тобто, країна повинна спеціалізуватися на виробництві того товару, на якому вона має абсолютну перевагу

Вчення Сміта про поділ праці, визначені ним фактори і наслідки цього процесу здебільшого не втратили свого значення і сьогодні.

Міжнародний поділ праці надає державам певних переваг. Завдяки участі у ньому країна може підвищити ефективність своєї національної економіки. Першою в історії формою економічних відносин між країнами була міжнародна торгівля, яка нині є найрозвинішеною формою міжнародного поділу праці. Адам Сміт, класик економічної науки, застосував для з’ясування причин розвитку світового ринку поняття витрати виробництва різних товарів. Якщо порівняти. Наприклад витрати виробництва вівса і виноградного вина у Шотландії і Португалії, то зрозуміло, що через відмінності у кліматі овес вигідніше вирощувати в Шотландії, а виноград в Португалії. Якщо ці країни відповідно спеціалізуватимуться і обмінюватимуться результатами своєї праці, то це буде вигідно для кожної з них.

Однак, принцип абсолютних переваг виключає з міжнародного обміну країни, які не мають абсолютних переваг ні по якому товару



Економічне вчення Д.Рікардо (1772 –1823). Важливе місце в економічному вченні Рікардо займає питання зовнішньої торгівлі, світового ринку, валютних відносин. Він розробив принцип порівняльних перевагосновою чкого є ідея існування відмінностей між нами в умовах виробництва і довів, що необхідною умовою існування міжнародної торгівлі є виробництво в різних країнах одних і тих же товарів з різними витратами, а тому кожній країні вигідніше виробляти та експортувати ті товари, при виготовленні яких продуктивність праці на підприємствах найвища, тобто вона має порівняльно більш низькі витрати праці і капіталу. Рікардо висунув принцип порівняльних відносних переваг, як абстрактне обґрунтування переваг міжнародної спеціалізації виробництва (одне з наукових досягнень Рікардо). Сутність теорії: замість випуску усіх товарів, на які є попит, значно вигідніше виробляти тільки ті товари, які потребують найменших витрат. Згідно з його теорією відносних або порівняльних переваг кожна країна зацікавлена спеціалізуватися на виробництві в якому вона має найбільшу перевагу (як у Сміта) або найменшу слабкість. Тобто з якого вона має найбільш відносну вигоду.

Вадою теорії є те, що не враховуються розміри країни, коливання цін і заробітної плати, міжнародних рух капіталу.



Зміст теорії співвідношення чинників виробництва заклечається у Хекшера-Оліна тому, що кожна країна експортує ті фактороінтенсивні товари, для виробництва яких вона має відносно-надлишкові фактори виробництва, і імпортує ті товари, для виробництва яких вона відчуває відносний недолік факторів виробництва і заснована на наступних передумовах:

  • Існує дві країни, два товара, один з яких є трудомістким, а інший капіталомістким і два чинника виробництва – праця і капітал.

  • Технології однакові

  • Кожна з країн у різній ступені наділена чинниками виробництва(у одній більше капіталу, у другій більше праці)

Сутніть теорії у тому, що кожна країна експортує ті товари, для виробництва яких вона має відносно надлишкові чинники виробництва. Так розвинуті країни експортують капіталомістські товари, імпортують трудомістськи

Леонтьев шляхом декількох емпіричних тестів показав, що умови теорії Хекшера-Оліна на практиці не дотримуються. При аналізі трикутника США – Західна Европа – Японія згідно теорії Хекшера-Оліна США повинні були експортувати капіталомісткі та імпортувати працемісткі товари, однак в дійсності більше експортувалась працемістка продукція, а капіталомісткість американського імпорту на 30% перевишувала капіталомісткість експорту. В цьому сутність «парадоксу Леонтьєва». Пояснення цього парадоксу просте: США експортували ті товари, виробництво яких в інших країнах неможливо чи неефективно внаслідок більш низької кваліфікації робочої сили.

Усі розглянуті школи економічної думки відзначають, що вільний МПП дозволяє досягнути економічного оптимуму, як на світовому рівні, так і на рівні кожної країни.




Проблеми участі України у міжнародному поділі праці.
У складі колишнього Радянського Союзу економіка України розвивалась, майже не беручи участі в МПП, міждержавні господарські зв’язки були відсутні майже повністю.

У цього явища були такі причини:



  • ідеологічні особливості радянської економіки;

  • обмеженість виходу на світовий ринок, особливості

  • формування цін, обмеженість розвитку прогресивних форм, зовнішньоекономічної діяльності, тобто закрита ринкова економіка;

  • багаті природні ресурси союзних республік і

  • загальносоюзний поділ праці;

  • політична ізоляція Радянського Союзу;

  • командно-адміністративна система управління та відповідно

  • їй система економічних відносин: державна власність яка ототожнювалася суспільною; державний план без урахування ефективності використання ресурсів;

  • система зовнішньоекономічних зв’язків яка відокремлювала

  • внутрішню економіку від світового господарства.

Значно змінилася ситуація з набуттям Україною незалежності у 1991 році. Склалися об’єктивні передумови активної участі України в МПП, чому сприяє:

  • значна зміна системи економічних відносин;

  • прийняття низки законів та указів Президента про зовнішньоекономічні зв’язки та зовнішньоекономічну діяльність;

  • прискорення світового науково-технічного прогресу;

  • необхідність спільного вирішення глобальних проблем людства:

а)демографічної;

б)продовольчої;

в)екологічної;

г)усунення загрози ядерної війни тощо.



  • структурна перебудова галузей народного господарства;

  • визнання України та входження її в міжнародні організації.

Незважаючи на це, для активної інтеграції України в МПП необхідно докорінно перебудувати весь зовнішньоекономічний механізм, належно оцінити роль і місце в зовнішньоекономічних зв’язків у розвитку народного господарства.

Для ефективного включення України у глобальні економічні структури і процеси необхідно створити ряд передумов. Серед них слід виділити три основні, реалізація яких створить можливості для включення економіки України у глобальні процеси та структури. Це – системна ринкова трансформація, реструктуризація і відкритість економіки.

Тема 3. Міжнародна торгівля як головна форма МЕВ в умовах глобалізації.


  1. Поняття міжнародної торгівлі, її показники та місце у системі МЕВ.

  2. Форми і методи міжнародної торгівлі.

  3. Структура, динаміка та тенденції розвитку міжнародної торгівлі

  4. Вплив зовнішньої торгівлі на функціонування національної економіки.


3.1 Поняття міжнародної торгівлі, її показники та місце у системі МЕВ.

Зовнішня торгівля (ЗТ) є важливою і історично першою формою міжнародних економічних відносин. Вона являє собою обмін товарами та послугами між державно оформленими національними господарствами. Це торгівля однієї країни з іншими країнами світу. Вона складається з ввозу (імпорту) і вивозу (експорту) товарів. В сукупності зовнішня торгівля різних країн утворює міжнародну торгівлю.

В сучасних умовах у міжнародній торгівлі приймають участь всі суб’єкти світового господарства. В її основі лежить міжнародний поділ праці. Розвиток міжнародної спеціалізації виробництва та поглиблення розподілу праці (у виді загального, часткового та одиничного) породжує різноманітність форм і напрямків міжнародної торгівлі. Глибокий вплив на неї справляє науково-технічна революція, що прискорила якісні перетворення всіх елементів продуктивних сил і зрушення в географічній та товарній структурі світових товаропотоків.

Місце міжнародної торгівлі в системі міжнародних економічних відносин визначається тим, що:



  • через неї реалізуються результати всіх форм світогосподарських зв’язків – вивозу капіталу, виробничої кооперації, науково-технічного співробітництва.

  • розвиток міжнародної торгівлі товарами визначає динаміку міжнародного обміну послугами.

  • зростання і поглиблення міжрегіональних та міждержавних взаємозв’язків виступають важливою передумовою міжнародної економічної інтеграції.

  • міжнародна торгівля сприяє подальшому поглибленню міжнародного поділу праці та інтернаціоналізації господарських зв’язків.


Міжнародну торгівлю характеризує велика кількість показників, які можна систематизувати за наступними ознаками:

  • показники обсягів;

  • показники структури;

  • показники динаміки;

  • показники результатів.
скачать файл


следующая страница >>
Смотрите также:
Конспект лекцій Київ 2009 міністерство освіти І науки україни
2619.97kb.
Т. Л. Бірюкова Конспект лекцій з дисципліни «Документознавство» Ч. 1 Одеса онпу 2011 Міністерство освіти I науки України одеський національний політехнічний університет т. Л. Бірюкова Конспект
1716.87kb.
Міністерство освіти І науки україни харківська національна академія міського господарства
1040.87kb.
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни 01135, м. Київ, проспект Перемоги
565.34kb.
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни 01135, м. Київ, проспект Перемоги
684.52kb.
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни 01135, м. Київ, проспект Перемоги
88.7kb.
Міністерство освіти І науки україни 01135, м. Київ, проспект Перемоги
411.02kb.
Міністерство освіти І науки україни 01135, м. Київ, проспект Перемоги
1009.29kb.
Кафедра документознавства та інформаційної діяльності конспект лекцій
590kb.
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни 01135, м. Київ, проспект Перемоги
22.96kb.
Міністерство освіти І науки україни пр. Перемоги
143.85kb.
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни нака з м. Київ 31. 10. 2011 №1243
1439.78kb.