da.coolreferat.com.ua страница 1страница 2 ... страница 14страница 15
скачать файл

Міністерство освіти і науки України

Національна юридична академія України

імені Ярослава Мудрого

Екологічне право України

За редакцією професорів В. К. Попова і А. П. Гетьмана

Допущено Міністерством освіти

і науки України. Підручник для студентів юридичних спеціальностей \ вищих навчальних закладів

Харків


«Право»

2001


ББК 67.3 Е 40

Рецензенти: В. Я Муптян, доктор юридичних наук, професор; Д. А. Суржан, кандидат юридичних наук, доцент

Автори підручника:

професор В. К. Попов — розділи 1,17; професор А. П. Гетьман — розділи 3 (§ 5-8), 13;

доцент С. В. Размєтаєв — розділи 5, 12; доцент В. С. Шахов — розділи 3 (§ 1-4), 14;

доцент П. Ф. Кулініч — розділ 2;

професор С. М. Кравченко — розділи 4, 20 (§ 6-Ю);

доцент В. О. Чуйков — розділи 6 (§ 1-8). 15;

доцент А. К. Соколова — розділи 6 (§ 9), 11;

доцент Г. В. Анісімова — розділи 7 (§ 1, 2), 19;

доцент В. І. Гордєєв — розділи 7 (§ 3-5), 1 8;

професор О. О. Погрібной — розділ 8;

доцент 1. 1. Каракаш — розділ 9 (§ 1):

доцент М. В. Шульга — розділи 9 (§ 2, 3), 1 0;

доцент А. Г. Бобкова — розділ 16; професор Н. Р. Малишева — розділ 20 (§ 1-5)

Відповідальні за випуск: А. П. Гетьмип, С, В. Размєтаєв

Екологічне право України: Підручник для студентів юрид. вищ. Е 40 навч. закладів / В. К. Попов, А. П. Гетьман, С. В. Размєтасв та ін.; За ред. В. К. Попова та А. П. Гетьмана. — Харків: Право, 2001 .

І5ВМ 966-7 146-49-9

Підручник підготовлений відповідно до навчальної програми з екологічного права і складається з двох частин — Загальної і Особливої.

До складу Загальної частини включені теми, присвячені предмету, методу, джерелам. принципам та системі даної галузі права. Крім того, тут знайшли відображення принципові положення, що стосуються права власності на природні ресурси, права природокорисгування, правового забезпечення екологічної безпеки, еколого-економічного механізму, екологічних прав і обов'язків, відповідальності за порушення екологічного законодавства.

Основу Особливої частини складають теми, присвячені висвітленю специфіки окремих видів права природокорисгування. відтворення природних ресурсів та охорони довкілля.

Для студентів, аспірантів і викладачів вищих юридичних навчальних зак-працівників. - ББК67.3

У|фай*и ім.

[ту.<л..„-ФУ'ШК?НТАД

.'

-49-9


© В. К. Попов, А. П. Гетьман, С В Размггаєв та ін. , 2001 <о «] Іраво». 200 1

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ І

Предмет, метод, принципи та система екологічного права

X/ ' "

- * § 1. Взаємодія суспільства і природи —



об'єктивна передумова виникнення екологічних відносин і екологічного права

Під передумовою зазвичай розуміють об'єктивний або суб'єктивний фактор, який забезпечує виникнення соціальних, екологічних, економічних, правових та інших явищ у суспільному житті людей. Взаємодія суспільства і природи — об'єктивно існуюче явище. Природа як сукупність органічних і неорганічних утворювань виникла раніше, ніж суспільство, яке є породженням природи. Природа розвивається за об'єктивними законами, тоді як суспільство функціонує на основі законів соціального розвитку. Людина є безпосередньо природною істотою, вона підкоряється біологічним законам і являє собою вінець розвитку природи, оскільки належить до вищого біологічного виду. Але поряд з цим людина є і соціальною істотою, тому суспільство розглядається як організовані людські соціальні організми. Саме у процесі розвитку природи сформувалися передумови виникнення людини і суспільства1.

Процес взаємодії суспільства і природи здійснюється на основі певних закономірностей. Перш за все, суспільство не може існувати без природи, оскільки природні блага забезпечують життєдіяльність людини: людина не може існувати без атмосферного повітря; озоновий шар зберігає людину від сонячного ультрафіолетового випромінювання та жорстокого холоду; земельні, лісові та інші ресурси є основою задоволення матеріальних та інших потреб суспільства

Див.: Соломина С Н Взаимодействие общества й природи. М.. 1983. С. 5-18.

Загальна частина

тощо. У свою чергу й природа потребує діяльності суспільства, зокрема, використані суспільством природні ресурси (грунт, води, ліси та ін.) повинні відтворюватися і відновлюватися. Ці процеси відбуваються як природним шляхом, так і з активною участю людини, при діяльності якої виникають певні суспільні екологічні відносини, що регулюються правовими приписами. Однак при втручанні людини в природні процеси вона повинна максимально враховувати об'єктивні закони розвитку як окремих природних об'єктів, так і в цілому закони функціонування довкілля, тому що усі екологічні об'єкти перебувають у постійному і нерозривному природному зв'язку, який в інтересах тієї ж людини порушувати не можна.

Об'єктивна закономірність взаємодії суспільства і природи виявляється також і у тому, що в процесі використання природних ресурсів для виробництва матеріальних благ, необхідних суспільству, у природне середовище скидаються відходи виробництва і продукти життєдіяльності людей. Природа у даному випадку виступає як постійний резервуар для забруднюючих речовин. Однак сама природа може утилізувати лише незначну кількість забруднюючих речовин. Отже, постає проблема належної охорони природного середовища, бо без природоохоронної діяльності у сучасних умовах, коли техногенний тиск на довкілля зростає, неможливо забезпечити екологічну безпеку суспільства. Охорона природи — об'єктивна необхідність, яку не можна ігнорувати. При її організації кожна держава повинна вишукувати оптимальні можливості для здійснення екологічних заходів. У процесі цього виникає широке коло еколого-охоронних суспільних відносин, юридичною формою яких виступають правові приписи.

Оскільки природні ресурси забезпечують життєдіяльність людей, вони не можуть нікому не належати. Звідси виникає відповідна організаційно-правова форма їх приналежності певним суб'єктам — державі, окремим регіонам, колективам, індивідам. У Конституції України (ст. 13) закріплені такі дві форми: 1) право власності на природні об'єкти; 2) право користування ними. Можливе існування різних видів власності на природні ресурси та користування ними, але безумовно визначення організаційно-правових форм приналежності природних об'єктів конкретним соціальним суб'єктам є своєрідною формою взаємодії суспільства і природи. В основі такої взаємодії лежать об'єктивні і суб'єктивні фактори. Об'єктивні полягають у тому, що закономірність взаємодії суспільства і природи обумовлює необхідність приналежності природних ресурсів суб'єктам власності. При їх відсутності або невизначеності природне середовище позбавляється підтримки з боку конкретних власників або користувачів природних об'єктів. Суб'єктивний фактор проявляється в тому, що

Розділ І. Предмет, метод, принципи та система екологічного права

держава як людська інституція визначає оптимальні форми приналежності природних ресурсів відповідним суб'єктам і закріплює це у законодавчому порядку.

Загальновідомо, що природні явища змінюються повільніше, ніж суспільні. Обумовлено це специфікою законів розвитку природи. Тому держава, уособлюючи інтереси суспільства і здійснюючи екологічну функцію, визначає правові форми регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі не тільки визначення приналежності природних об'єктів, а й їх використання, відтворення і охорони природного середовища. Така соціальна діяльність повинна сприяти зміцненню взаємодії суспільства і природи на науково обґрунтованому рівні, реальному відображенню їх взаємодії.

Таким чином, об'єктивно існуюча взаємодія суспільства і природи породжує різноманітні екологічні відносини між певними суб'єктами, а також правові форми, які повинні оптимально відповідати цим відносинам.

/ \ § 2. Предмет екологічного права

Предметом екологічного права ^відносини, які укладаються між державою, органами.V

дичнїїми особами у прШо^ТіриналежгІостіг використання, яідтворен-

ередо-


вища з метою задоволення екологічних та інших інпщ

Термін «екологйоГбув введенийІП 866 |тот'унаукову терміноло-

гію німецьким біологом Е^ГркІдаттрІ'. «тчи визначав екологію як вчен-ня гцкгумови Існування ЖИВИУ "ргянічміи у взаємодії з середовищем. у якому вони існують (у межах біології)1. Хоча автор занадто вузько підходив до розуміння екології, його заслуга полягає в тому, що він вперше виділив екологію у самостшне поняття, а це стимулювало поглиблене наукове його дослідження та подальше практичне застосування у правотворчій і правозастосовній діяльності.

Крім екології (у межах біології) сформувалися або ще формуються інші різновиди екології: геоекологія (в географії); антропоеколо-гія (у медицині); інженерна геоекологія (в геології); економ іко-еко-логія (в природокористуванні); соціальна екологія (в соціології) та інші2. Таким чином, екологія — поняття більш широке, ніж біологічне явище. Вузьке розуміння екології без її сеціального аспекту збіднює це поняття і не узгоджується з об'єктивно існуючою взаємо-

Див.: Петров В. В. Зкологическое право России. М., 1996. 2 Див.: Бачинский Г А. Социозкология: теоретические й прикладньїе аспекти. К., І99Ї. С. 26-29.

Загальна частина

тощо. У свою чергу й природа потребує діяльності суспільства, зокрема, використані суспільством природні ресурси (грунт, води, ліси та ін.) повинні відтворюватися і відновлюватися. Ці процеси відбуваються як природним шляхом, так і з активною участю людини, при діяльності якої виникають певні суспільні екологічні відносини, що регулюються правовими приписами. Однак при втручанні людини в природні процеси вона повинна максимально враховувати об'єктивні закони розвитку як окремих природних об'єктів, так і в цілому закони функціонування довкілля, тому що усі екологічні об'єкти перебувають у постійному і нерозривному природному зв'язку, який в інтересах тієї ж людини порушувати не можна.

Об'єктивна закономірність взаємодії суспільства і природи виявляється також і у тому, що в процесі використання природних ресурсів для виробництва матеріальних благ, необхідних суспільству, у природне середовище скидаються відходи виробництва і продукти життєдіяльності людей. Природа у даному випадку виступає як постійний резервуар для забруднюючих речовин. Однак сама природа може утилізувати лише незначну кількість забруднюючих речовин. Отже, постає проблема належної охорон й природного середовища, бо без природоохоронної діяльності у сучасних умовах, коли техногенний тиск на довкілля зростає, неможливо забезпечити екологічну безпеку суспільства. Охорона природи — об'єктивна необхідність, яку не можна ігнорувати. При її організації кожна держава повинна вишукувати оптимальні можливості для здійснення екологічних заходів. У процесі цього виникає широке коло еколого-охоронних суспільних відносин, юридичною формою яких виступають правові приписи.

Оскільки природні ресурси забезпечують життєдіяльність людей, вони не можуть нікому не належати. Звідси виникає відповідна організаційно-правова форма їх приналежності певним суб'єктам — державі, окремим регіонам, колективам, індивідам. У Конституції України (ст. 13) закріплені такі дві форми: 1) право власності на природні об'єкти; 2) право користування ними. Можливе існування різних видів власності на природні ресурси та користування ними, але безумовно визначення організаційно-правових форм приналежності природних об'єктів конкретним соціальним суб'єктам є своєрідною формою взаємодії суспільства і природи. В основі такої взаємодії лежать об'єктивні і суб'єктивні фактори. Об'єктивні полягають у тому, що закономірність взаємодії суспільства і природи обумовлює необхідність приналежності природних ресурсів суб'єктам власності. При їх відсутності або невизначеності природне середовище позбавляється підтримки з боку конкретних власників або користувачів природних об'єктів. Суб'єктивний фактор проявляється в тому, що

Розділ І Предмет, метод, принципи та система екологічного права

держава як людська інституція визначає оптимальні форми приналежності природних ресурсів відповідним суб'єктам і закріплює це у законодавчому порядку.

Загальновідомо, що природні явища змінюються повільніше, ніж суспільні. Обумовлено це специфікою законів розвитку природи. Тому держава, уособлюючи інтереси суспільства і здійснюючи екологічну функцію, визначає правові форми регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі не тільки визначення приналежності природних об'єктів, а й їх використання, відтворення і охорони природного середовища. Така соціальна діяльність повинна сприяти зміцненню взаємодії суспільства і природи на науково обґрунтованому рівні, реальному відображенню їх взаємодії.

Таким чином, об'єктивно існуюча взаємодія суспільства і природи породжує різноманітні екологічні відносини між певними суб'єктами, а також правові форми, які повинні оптимально відповідати цим відносинам.

§ 2. Предмет екологічного права

Предметом екологічного права

між державою, органами місцевого сомові

иш^які укладаються вант. фізтшімиТіори-

дичними особами ї пршодуГприналежнасшіг використання, яідтворен-нящпуюдщвіоб^єкпїїв та Ихдрони^авкшшимього_щиродпого середовища з метою задоволення екологічних та інших інтер&сш. - —~-

Термін «еколопяІГбув ввеДЄШШ1ГТ866^юц1^снаукову терміноло-гію німецькимбіолргом^Др^^р"''". який ничначав екологію як вчен-ня праумови Існування жзди* "ргянічмік у взаємодії з середовищем. у якому вони існують (у ме^жах біології)1. Хоча автор занадто вузько підходив до розуміння екології, його заслуга полягає в тому, що він вперше виділив екологію у самостійне поняття, а це стимулювало поглиблене наукове його дослідження та подальше практичне застосування у правотворчій і правозастосовній діяльності.

Крім екології (у межах біології) сформувалися або ще формуються інші різновиди екології: геоекологія (в географії); антропоеколо-гія (у медицині); інженерна геоекологія (в геології); економ іко-еко-логія (в природокористуванні); соціальна екологія (в соціології) та інші2. Таким чином, екологія — поняття більш широке, ніж біологічне явище. Вузьке розуміння екології без її соціального аспекту збіднює це поняття і не узгоджується з об'єктивно існуючою взаємо-

Див.: Петров В В Зкологическое право России. М , 1996. 2 Див.: БачгІнскш'І Г А. Социозкология: теоретические й прикладньїе аспекти К., 1991.С. 26-29.

Загальна частина

дією суспільства і природи. У житті постійно і безперервно здійснюється взаємодія індивидів, колективів людей, у цілому суспільства з природним середовищем або з його окремими частинами. Тому широке розуміння екології сприяє усвідомленню і здійсненню необхідних екологічних заходів, створенню належної правової основи екологічних відносин, яка забезпечує підтримку сприятливого екологічного стану в державі та її окремих регіонах. Широке розуміння екології не виключає існування її різновидів у рамках єдиного поняття. Однак в усіх названих різновидах екології бере участь людина як соціальна істота.

Екологічні відносини за своїм змістом є різноманітними, але взає-

МОПОі

об'єктів між собою, внаслідок чого існує єдина аналогічна систем^ Поряд з^пїм^диіеть-сшлотічних відносин не виключає існування їх різновидів, обумовлених екологічними факторами. Зокрема, природні об'єкти (земля, води, ліси, надра, фауна, атмосферне повітря та ін.) за своїми природничими характеристиками відрізняються один від одного. Через *це~винйкають_рйзнрвиди екологічних відносин: земельні,



інші відно-

мн, охоронн

сини, що обумовлює необхідність визначення їх правових форм. Диференціація екологічних відносин за основними природними об'єктами не відміняє єдності екологічних відносин, їх предметної цілісності.

Диференціація екологічних відносин можлива також і за основ-ними сферами діяльності люде^у галузі навколишньогоприродно-го середовища. 1) вІдгіосиниГцщвиникають з приводу приналежності природних об'єктів певним суб'єктам на праві власності або на праві користування; 2) відносини, що виникають у сфері експлуатації екологічних об'єктів конкретними суб'єктами з метою задоволення своїх інтересів; 3) відносини, що виникають в галузі відтворення, відновлення природних об'єктів, поліпшення їх якості; 4) відносини, що виникають у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Можливе існування похідних від них відносин, зокрема, еколо-т-прЛїїесуаль

спорів та інших. Похідність цих віднбсинТІолмІ ае-в-тому, що вони обйдуговують"основні екологічні відносини в процесі їх виникнен-

ня, рбзвитку, припинення. Тому вони мають підпорядкований характер щодо основних екологічних відносин.

В умовах переходу до ринкових відносин в економіці зазнають значних змін і екологічні відносини з їх різновидами. Це стосується, пп-пррпір ^Ьшпсин_власності на екол^гічніоб'екти. Законодавство України розвивається у напрямку правовогоіакртявння різноманіття форм власності на деякі природні об'єкти, що сприяє більш ефектив-

Розділ 1 Предмет, метод, принципи та система екологічного права

йому їх використанню, розвитку ініціативи власників у забезпеченні належної охорони природного середовища, в додержанні нормативів і правових приписів з питань екології. Значна частина природних ресурсів перебуває виключно у власності

ра, атмосфернгювітря). Обумовлено це тим, що екологічні об'єкти

ЄКОЛОГІЧНу СИСТ?Му, ТОМу ЇХ Перебування у ВЛЗС-

ності держави сприяє екологічній рівновазі на території України. Передача основних природних об'єктів у власність іншим суб'єктам може призвести до порушення такої рівноваги. Однак це не виключає можливості поступового переходу частини природних об'єктів у власність різним суб'єктам.

Відносини у галузі пнілпрпгтпіпиі приргшпісприутувачами

гічних об'єктів м?*2[^_ШІвн; ППР*УІИРОСТІГ пріоритетність екологічних відносин перед іншими відносинами; платність за користування природними об'єктами та забруднення природного середовища; обов'язкове додержання суб'єктами відносин екологічних нормативів і лімітів у процесі експлуатації природних об'єктів; значно розширений судовий захист прав природокористувачів тощо.

Особливого значення в умовах розвитку ринку набувають відносини в галузі відтворення та_відновл?ішя нриродінпґоб'єктів, по-ліпиіення їх якісного стану. Чимало природних об'єктів мають підвищений попит у виробників^матеріальних благ (наприклад, деякі корисні копалини, лісові ресурси). З точки зору ринкових відносин можна було б дати простір реалізації, скажімо, лісової деревини, однак тут відносини обмежуються об'єктивними екологічними факторами: зокрема, лісова рослинність сприяє винш<ненню_кисню. який є необ%Шн_им_для життєдіяльності людей-та-оеневою міцноСт-і-озено-шш шару. -Слід урахувати також, що чимала частина природних об'єктів вибуває з екологічної системи внасліпокгпб'ппцівних т^ субЧктивних причин: псування і знищення екологічних об'єктів; недодержання лімітів їх використання; вибуття цйІГ о!5*єтсгш-у-вроцесі господарської діяльності; з причин природного характеру тощо. Відтворення і відновлення природних об'єктів — об'єктивний процес у природному середовищі, його не можна призупиняти, навпаки, йому треба всіляко сприяти. Тому виникаючі екологічні відносини в даній сфері мають об'єктивну передумову.

Значну групу складають екологічні охоронні відносини, які тісно

ппа'Д^^І^ ч иггріппііп?ии ІІщ амниісякугь у гя пуаі-тжтгЯГІррннд і ВІДНОВ,-

лення екологічних об'єктів, але мають і деяку самостійність у межах єдиних екологічних відносин. Вони складаються в процесі здійснення охоронних екологічних заходів відповідними суб'єктами. Охоронні відносини за своїм змістом є складеними, бо підрозділяються

Загальна частина

Ні* РІДЩКМЦМ екологічного, економічного., організаційного, техноло-

пчного, правового поря ~

^^"

відносини як частина суспільних відносин мають схожість з майновими відносинами, які регулюються цивільним правом, і водночас їм притаманні риси відмінності, їх схожість виявляється: у питаннях змісту власності; у суб'єктивному складі тих чи інших відносин; при здійсненні угод, об'єктами яких є майно і природні ресурси; у розширенні договірної форми в природокористуванні та ін. Однак елементи схожості не дають підстав для їх ототожнювання й тим більше підміни екологічних відносин майновими. Ці відносини існують самостійно. Між екологічними та майновими відносинами існують значні відмінності, які дозволяють вважати їх різнорідними відносинами зі своїми формами і методами правового регулювання. Найголовнішою відмінною ознакою виступає екологічний фактор, який виявляється в різних аспектах.



1 . Ріяупґиди"' відносини ігнуЦУГЬЛИШе ПрИ ИЗЯВНОСТІ ПрИрОДНИХ

оЄЦ?кт|в бет ніприву їх відхдиносолширодного середовища. Так, наприклад, добуті корисні копалини, виловлена риба, зрубана деревина, штучно ізольовані водні ресурси перестають бути об'єктами екологічних відносин, оскільки вони відокремились від природного середовища, стали майновими об'єктами й г^ереишли у сферу майнових відносин, які регулюються цйвїльщщлравом.

2. На екологічні відносини, зміст яких склапактцр. приропні об'єкти, які |уумтияиугі.г;я_за законами природи, впливають ці закони, тому вплив людей іправа на такі відносини є обмеженим. Крім того, природне середовище є відносним^ сталим, що забезпечує стабільність екологічних відносин. Майнові відносини базуються на соціально-економічних законах і це обумовлює їх динамічність.

3. СубІЕкш-екологічних відносин зобов'-язаш^шзіршуватися еКО-

ЛОГІЧНИХ ВИМОГ І нормативів^ д також пімітів при використанні при-

родних ресурсів, займатися відтворенням природних об'єктів, що обумовлено існуванням єдиної екологічної системи. У майнових відносинах в умовах ринку суб'єкти більш вільні у своїй діяльності.

4. В екологічних відносинах правовий режим містить значну

, імперативних припіісів,-викояання яких є обов'язковим для

кшькістьшператцівннх припіісів,-викояання-яки ^субієкгів лих відносин. Це стосується, перш за все, таких сфер, як відтворення природних об'єктів, надзвичайних екологічних ситуацій чи аварій, які призвели до забруднення природного середовища, тощо. Причому ці заходи здійснюються незалежно від того, вигідні або невигідні вони з точки зору економічної. Тут діє пріоритет екологічних вимог. У майнових відносин в умовах ринку використання імперативних приписів — рідке явище. «

Розділ І Предмет, метод, принципи та система екологічного права

відносинаміи.в^сташііх^б^бри-тдлятздот 'владним приписам. В екологічЯйхвТдносинах при правовому їх регулюванні владність проявляється не в усіх випадках, а лише тоді, коли це необхідно для забезпечення екологічної безпеки, екологічної рівноваги. Адміністративний елемент у регулюванні екологічних відносин обумовлений розумінням суспільством законів природи, яких не можна не визнавати, оскільки можуть виникнути негативні наслідки.

"•*"'• § 3. Поняття екологічного права

Екологічне право виступає регулятором_екологічних відносин., а формою

НТДТЩНІ РЮТПОГІЧНІ Р1ПНОЕИНН, ЯКІ ПНННКПІПТІІ у р-

. напрямка^еко-

логії. Екологічне законодавство регулює різнорідні суспільні відноси-ни, зокрема, ацпппгіимі віднпгмни тя -^'я^ані з ними^еякі управлінські

вцшос_ини,фінансові відносини в частині плати (зборів) за користу-вання природнТІмй ресурсами, їх забруднення.ха_деякі інші.

Щодо визначення поняття екологічного права як галузі права, то тут поки що не досягнуто єдиної думки. Розвиток і становлення екологічного права відбувається у широкій науковій дискусії, що є цілком виправданим, бо тільки у процесі наукового обговорення можна виробити оптимальний підхід до розуміння екологічного права. Висловлені думки про поняття екологічного права в загальних ойсах зводяться у цілому до двох основних напрямків. Одні ^гвторичшажа-ють, що екологічне право належитьдо числа комплексних (інтегро-ванихТгал53ЄйтТ0ава, доскладу^коПіхдавяїг^^ их

галузей права^шо ре^^^ють^^3й1^^^диеколо^ічниx відносин'. На їх думку, кожна галузь права, яка входить до складу екологічного права, регулює самостійний вид екологічних відносин, в основі яких лежать різні екологічні об'єкти. Тому й існують такі самостійні га-лузі_права, як земедьнр. піг.г>к«» зодне. гірниче,фауністичне, атмрс-

~

фероповітряне та інші.



Одночасно отримує розвиток і концепція, згідно з якою екологічне право є не комплексною галуззю права, а являє собою самостійну галузь права у загальній системі права. Так, Ю. О. Вовк вважає, що

Див.: Яковлев В, Н. Зкологическое право. Кишинев, 1986. С. 35; Бобьиев А. Й., БалашенкоС.А ВопросьІ общей теории зкологического права. Минск. 1991. С. 14-15.

Загальна частина.

природоресурсове (екологічне) правомає єдиний предмет праврво-

ГО регулювання — СУСПІЛЬНІ ВІДНОСИНИ; які г.кпядяютьгп 7 приводу ра,

рць-пристання й охорони природних ресурсів1. Інші автори, підтримуючи дану думку, вважають, що єдинГекологічні відносини мають декілька різновидів (земельні, водні, лісові, гірничі, фауністичні, атмосфероповітряні та інші), для яких характерні свої істотні специфічні особливості і спеціальні правові форми у вигляді підгалузей екологічного права: земельного, водного, лісового, гірничого, фауністичного, атмосфероповітряного, природно-заповідного та інЛ На їх думку, такий підхід до розуміння екологічного права забезпечує його єдність як самостійної (некомплексної) галузі права і внутрішню диференціацію. Важливо зазначити, що В. В. Петров, який тривалий час не поділяв таких поглядів, в останніх працях обґрунтовано стверджує, що екологічне право з огляду на його предмет є сукупністю однорідних суспільних екологічних відносин, тому його не слід вТдИбся-ж-до-Шьтпекг них галузей праваУУ-тІітера'Іурі справедливо стверджується, що екологічні відносини є єдиними4.

Викладене дає підстави зробити висновок про те, що в науці йде активний пошук оптимального розуміння сутності екологічного права, його місця в системі права. Найбільш при^ндтішю_є^д^мкатих авторів, які_рш?лядають еколо^^нв^ив1!У-^йс!?а^^^стійну (некомплеус-

ну) галузь права з дідгалузевою ^^

Немає достатнїхнаукових підстав розглядати екологічне право як комплексну галузь права. У науці панує думка, що галузь права регулює однорідні суспільні відносини, тоді як галузь законодавства — як однорідні; так і різнорідні відносини. Оскільки екологічні відносини за своєю сутністю є однорідними та єдиними, то відпадають обґрунтування для віднесення екологічного права до комплексної галузі права. Галузі права не вигадуються людьми, їх поява обумовлена об'єктивними факторами. Виникнення екологічних відносин і екологічного права обумовлено об'єктивно існуючою взаємодією суспільства і природи. Тому є справедливим твердження, що система права та її галузі — це явище об'єктивної реальності.

Див.: Вовк Ю. А. Советское природоресурсовое право й правовая охрана окру-жающей природной средьі (Общая часть). X., 1986. С. 9-13.

2 Див.: Попов В. К. О понятий -зкологического права й преподавание его в вузах // Вестник МГУ. Серия 11. Право. 1987. № 5. С. 37-38: Він же. Предмет, метод і система екологічного права: Екологічне право України (Загальна частина). X. . 1995. С. 3-9; Ерофеев Б. В Зкологическое право. М. . 1992. С. 26.

3 Див.: Петров В. В. Зкологическое право России. М. , 1996. С. 55-56.

4 Див.: Шемшученко Ю С Правовьіе проблеми зкологии. К. , 1989. С. 64-75.

10

Розділ І. Предмет, метод, принципи та система екологічного права



Підгалузева структура галузей права також відома науці теорії права. Оскільки існують різновиди екологічних відносин у межах єдиних екологічних відносин, то правовою формою різновидів цих відносин виступають підгалузі екологічного права: земельне^^одне, гірниче, лісове, фауністичне, атмосфероповігряне, природно-запо-

і, я Ух К'ріліичнг>к' формою є

екологчне право з своїми підгалузями з урахуванням різновидів екологічних відносин. Немає нічого виняткового в тому, що екологічне право має в своєму складі згадані підгалузі права. Багато галузей права структурно складаються з підгалузей. У цивільному праві, наприклад, виділяються такі підгалузеві структури: право власності; зобов'язальне право; авторське право; право на відкриття та інші.

Викладене дозволяє зробити висновок, що екологічне право як гадузь__права являє собою сукупність правових норм, які регулюють еколог^чнівідносини щодо приналежносгт\віікорисіпанля, відтворен-ня природнйх~ресУрсІв у їх нерозривному зв 'язку з природним^ередо-

3 метою ре-

пхпрпті


аіічації шишрсгік еііїпптіїиитс гуп 'г.ктів ІшП, екологічного розвитку в країні та окремих її регіонах.

- § 4. Метод правового регулювання



Під методом правового регулювання суспільних відносин взагалі розуміють сукупність способів та прийомів, за допомогою яких право впливає на суспільні відносини через поведінку суб'єктів конкретних відносин. Це загальне визначення методу правового регулювання суспільних відносин у своїй основі стосується й методу регулювання екологічних відносин. У правовій літературі з питань ролі правового регулювання в класифікації галузей права висловлено декілька думок. Метод правового регулювання розглядається як додатковий критерій поділу права на галузі, однак він не є головним у розмежуванні галузей права, оскільки основним його критерієм є певний вид суспільних відносин; по-друге, метод правового регулювання має вирішальне значення в розмежуванні галузей права, тому за відсутності методу правового регулювання певних відносин немає підстав говорити про окрему галузь права.

Загальновідомо, що метод правового регулювання визначається з урахуванням характеру суспільних відносин. Отже, суспільні відносини (предмет), що регулюються, визначають способи й прийоми впливу на них. На основі аналізу законодавства України можна зробити висновок, що встановлено три універсальних методи правово-

П

Загальна частина



го регулювання відповідних груп суспільних відносин: цивільно-правовий, який наділяє суб'єктів майнових відносин рівною можливістю правоволодіння, при якому відсутні влада й підкоріння у суб'єктів таких відносин; адміністративно-правовий, заснований на владних приписах, які докладно встановлюють порядок виникнення відносин, їх зміст, обсяг і розподіл прав та обов'язків між учасниками відносин, що регулюються; кримінально-правовий, який використовується у галузях права кримінального напрямку.

Якщо виходити з цієї універсальної класифікації методу правового регулювання, то немає необхідності в обов'язковому визначенні свого методу для кожної галузі права, оскільки названі методи охоплюють основні способи та прийоми впливу на суспільні відносини. Однак використання вказаних методів не виключає, а навіть передбачає встановлення додаткових й специфічних способів впливу на суб'єктів відносин, що регулюються, з урахуванням їх характеру. Крім того, у літературі справедливо вказується, що метод правового регулювання є багатоелементним явищем і може запозичати прийоми і способи впливу на суб'єктів у однорідних галузей права, формуючи при цьому певні специфічні риси методу самостійної галузі права'. Цей висновок слід визнати вірним, оскільки при такому підході є можливість визначити'змішаний метод правового регулювання певних суспільних відносин, які складають предмет відповідної галузі права. У даному випадку немає необхідності у пошуку свого самостійного методу правового регулювання, бо вже є загальні універсальні методи правового регулювання, які охоплюють основні способи і прийоми впливу на суб'єктів відносин.

Щодо екологічного права, то можна стверджувати, що для цієї галузі права характерним є змішаний метод правового регулювання екологічних відносин, який включає у себе головним чином адміністративно-правові і цивільно-правові способи і прийоми правового регулювання цих відносин. Змішаний метод правового регулювання екологічних відносин обумовлений самим характером відносин. Тут при визначенні методу вирішальне значення має екологічний фактор, зокрема, екологічні відносини виникають з приводу певних природних об'єктів, тісно пов'язаних між собою, розвиваються за своїми природними законами і складають єдину екологічну систему (навколишнє природне середовище).

Для цивільно-правового методу характерні такі ознаки: рівні правові можливості сторін у суспільних відносинах, які виключають будь-які однобічні впливи один на одного; встановлення правовідно-

' Див.ГШемшученко Ю. С Правовьіе проблеми зкологии. С. 71-72.

12

Розділ І. Предмет, метод, принципи та система екологічного права



син за взаємною згодою сторін; надання учасникам відносин права самим визначати порядок своєї поведінки; розв'язання спорів компетентним органом, який перебуває поза цими відносинами. Адміністративно-правовому методу регулювання притаманні такі риси: юридично-владна діяльність виконавчих і розпорядчих органів щодо осіб, якими вони керують; прояв юридичної нерівності учасників відносин —підкоріння одного з них іншому; обов'язковість для виконання розпорядження владних органів; виникнення суспільних відносин незалежно від волі іншої сторони; здійснення контрольних функцій тощо. За наявності підстав (юридичних фактів), з урахуванням особливостей конкретних екологічних відносин, використовуються названі методи правового регулювання.

Цивільно-правовий метод використовується частіше за все при регулюванні відносин власності на природні об'єкти, договірних відносин, відносин суміжних природокористувачів, при сумісному використанні природних об'єктів, при розв'язанні еколого-правових спорів з їх різновидами, при відшкодуванні збитків різних видів тощо. В умовах розвитку ринкових відносин цей метод правового регулювання певних видів екологічних відносин буде отримувати все більш широке застосування, звужуючи сферу використання адміністративно-правового методу. Застосування змішаного методу повинно бути виваженим. Не слід протиставляти ці два методи або впадати у крайнощі, бо це може завдати шкоди екологічній системі взагалі й екологічній безпеці держави. Демократизація процесів в умовах ринку повинна передбачати керування деякими видами екологічних відносин (відтворення природних ресурсів, хімізація в природокористуванні тощо). Відсутність керування або некомпетентне управління у сфері екології значно шкідливіше, ніж в економіці, і може негативно відбитися на екологічній ситуації в державі або в її окремих регіонах. Оптимальне поєднання двох методів правового регулювання екологічних відносин — єдино вірний шлях їх належного правового регулювання.

Однак при всій важливості цивільно-правового метода в регулюванні екологічних відносин неможливо обійтися без використання адміністративно-правового методу. Екологічна система розвивається за законами природи, тому управління у галузі екології повинно бути науково обґрунтованим, тобто таким, яке не припускає порушення природних законів. Не всі питання екології можуть вирішити власники природних об'єктів, природокористувачі на основі юридичної рівноваги. При виникненні, наприклад, надзвичайних екологічних ситуацій, коли йдеться про вжиття термінових заходів щодо переселення людей у безпечні регіони, ліквідації наслідків аварій, які призвели до забруднення природного середовища, здійснення необхід-

13

Загальна частина



них охоронних екологічних заходів тощо. У такому разі слід переважно використовувати владні приписи, обов'язкові для виконання. Нерідко власниками природних ресурсів, природокористувачами припускаються порушення екологічних нормативів, стандартів, лімітів на використання цих ресурсів, тому приписи контролюючих органів про усунення виявлених недоліків є обов'язковими для виконання особами, яким вони адресовані. У цих випадках владний метод є виправданим.

Владна діяльність компетентних органів необхідна також у процесі відтворення природних об'єктів. Неможна ж, наприклад, питання відтворення лісів передавати лише на розгляд лісокористувачів. Відтворення і відновлення лісів — об'єктивна екологічна необхідність, оскільки ліси є джерелом кисню — основи формування озонового шару, ліси необхідні для задоволення багатьох потреб людей. Дану проблему потрібно вирішувати не тільки способом економічного стимулювання лісокористувачів, але й шляхом адміністративних приписів, які зобов'язують певних осіб здійснювати конкретні дії для відтворення лісів. Аналогічний підхід повинен бути і щодо інших природних об'єктів, які мають відтворюватися. Коло відносин, що регулюються переважно адміністративним методом, досить широке.

Отже, метод правового регулювання екологічних відносин

ЗОКрІППвННЯ К ЄКОЛО?ІЧНОМУ Законодавств]

міністративно- і цивільно-правових способів та прийомів. Таким чином, екологічне право як самостійна галузь права має свій метод правового регулювання екологічних відносин, який можна визначити як змішаний метод.

^ § 5. Об'єкти і суб'єкти екологічного права

Під об'єктами права в широкому значенні розуміють^иайнові,

ПрИРОДНІ ІЛУХОВНІ блага, З ПРИВОДУ ЯКИХ ВИЦУ^я"^1- ПГЩРПИІД»»ГЦ-

ни. Об'єктами екологічного права є природні об'єкти, які існують без уч^Ьтілюдини або з^1е^тою^іЇVН[астю (штучне відтворення природних об'єктів). Слід мати на увазі, що не всі природні явища можуть бути об'єктами екологічного права, ^еякідриродні явиша_непідда-

иппнну чпкрРМЛ ВОДНІ. ПІДЛІ І ПІ1 І

т.г.а Ітдуї

ишави


явиша^виверження вулканів тощо. Отже, об'єктами екологічного

Права МОЖУТЬ буТИ^ГМІрИрОДНІ ЯВИШЯ^ принпду яки,Х. можливе ви-никнення суспільних відносин по їх використанню.

Зїїдни з екологічним законодавством України до природних об'єктів належать земля, її надра, ліси та інша нелісова рослинність, води, тваринний світ, атмосферне повітря, природно-заповідні об'єкти та ін.

14

Розділ І Предмет метод принципи та система екологічного права



Пр^во бВзтюеередньо не впливає на природні об'єкти, його вплив виявляеться^!шр^ез-поведінк^^сVб'ектівекологіч^^иx_відносин. Екологічне право виступає регулятором відносин, тому що суб'єктами цих відносин є індивіди, колективи людей, органіГуправління, державаТ У правівизначається міра можливої і належної поведінки суб'єктів екологічних відносин, що забезпечує оптимальне використання природних ресурсів, їх відтворення і охорону навколишнього природного середовища (екологічної системи).

Законодавство передбачає внутрішню класифікацію кожного природного об'єкта. Так, у Земельному кодексі встановлена класифікація земель відповідно до їх цільового призначення (ст. 2);>ст. 33г кону України «Про тваринний світ» попанр ргпгорнуту Ігпп тващшногосвіту'якобЧкталава^-Аналогічні положення містяться влісоврму, гірничому,

класифікація Іфнуидппд. ии ^,,и ~--------------з метою визначення

правового режиму кожного виду природного об'єкта, що сприяє підтримці екологічної стабільності.

З&мля цадежить.до основних пр^родних^бЧ^гір і входить до *гтт.. л-......?-..,„„пп;ІпІт риетомтт-іІКшівід^шчаді наІ5ац^По"н'ят-

9КЛЙЙУ ^-^"НЕ^В'ДУ """'І^ЙІ^У"" '"У^у -г-^д— -~~~. „„. тя землі в земельному законодавстві не розкривається. Однак його слід розглядати в двох аспектах: ^к сукупність^/с^ прнрппнцу ба-п^сдт^р^тдн^пХІ5к п'рррхн?иий ґрунтовий піар чємлі. який виконує екологічні, економічні (засоби виробництва, просторовий базис), культурно-оздоровчі функції. Земельне законодавство розраховане на правове^регулювання використання_пдверхиевого шару землі й вод-ода^_взаємодіе-*-ввяттмГлТс^Шїм7г1рс^^ фауністичним, атмос-<рероповітряним, природно-заповідним^охоронним законодавством. Земельне законодавство виступає основною правовою формою земельних відносин.^[щля^Ікрб'є^сг п]рава проявляється у різних сфе-рахі^Іри передачі земельних ділянок у власність або в користування; при вилученні земель у встановленому порядку для задоволення певних потреб*, у процесі експлуатації земель з урахуванням їх цільового призначення тощо. Тому в законодавстві врахована специфиса правового г^іудіоватія-віншршгшння_земель сільськоТосподарськоТо призначення, населених пунктів^ліромйсловості, земель лІсТзвого, водного фонду, земель держзапасу.

Нддрл р ГЯМПРТ;^Н»М природним пб'*ктг>м, чя^тиною гдніюї ркп-

ЛОіЩНрї СИСТеМИ. У СТатТІ 1 Упддггу України прсшадря ВРІ^НОНПР-

лемної корилію розташована піддовер-

но

Іас



пйпмшії і прог.тяг^еться ДО ГЛЛГ^Н. пг»пуг

дляТеологчтгого вчення та освттєн^я. З цього випливає, що законодавство про надра розраховано на ту частину надр, яка використо-

15

Загальна частина



вується для задоволення потреб держави, юридичних і фізичних осіб. Цю частину надр називають природними рйсурсамииЬднак не всі надра доступні для діяльності людини з технологічних, економічних та інших причин. Наприклад, у деяких регіонах України природний газ залягає на глибині 5 тис. метрів, видобування такого газу потребує великих коштів. Отже, цей газ можна розглядати як природний

Об'єкт, ЩО ІСНу&еКТИИНО, але НеЛспрИрппниЙ

на використовувати. Тому надра можна підрозділити на дві групи: ті, Що використовую І ьсятта ті, що^вико^и^тву4ос№ея-^чцзішх_при-чИНгКодскс України иро-надра вйдшяє п'ятьвидів користування надрами залежно від цілей їх використання (ст. 14). Об'єктами права виступає та частина надр, яка може використовуватися для задоволення потреб суспільства.

Ввди^г- частина природного середовища^?ка_виступяг як гі^рпи-федатаскладається_з природних й штучних водойомищ. Усі води на території України~сїсладають її водний фонд, який включає дшішф сюїадугюверхневі води -— природні водойомкіолелаї^водотоки (рїчки, струмки)-, штучні в^Щош^іщасх€>вяш^'сТавїїиУі канали; інші водні об^еі^тгїгідаеяні водіїтаджерела; внутрішні морські води та територіальне море (ст. З Водного кодексу). Водні об'єкти є виключною власністю народу України і надаються лише у користування (ст. 6). Водні об'єкти поділяються на здгальнодержавні і місцевого значення (ст. 5), що визначає різний іх праІювиіГрежим/Залежно вГд цільового призначення води поділяються наїакі_ащи: для питних цілей, промисловості, сільського господарства, транспорту, рибного і мисливського господарства, лікувально-оздоровчих цілей та ін. Відповідно до цієї класифікації видів_водокористування у водному законодавстві вста+шйоенюй-пр^встШГрежим кожного виду водоко-ристуваншь-^икористання вод здійснюється у порядку загального і спеціального водокористування (ст. 46). Об'єктами права водокористування є конкретні водоймища, надані у встановленому порядку відповідним суб'єктам з видачею певних лпкументін або без їх видачі.

Ліси н^д^жагь-де-осдрішвого природногсГо15*ІекІа Іі складають такожлас-тнпу сдицоїсистеми. У статп.Д^Ксииш о кццсІГсу ліс-рш=" глядаеться як сукупність землі, рослинності, у якій^ш>іінуіоть дерева та чап^ники^тварин, мїкроорганізміві'а інІпих~приропнДД«Тмпп-нентів, що у своєму^р^^з^щт^?у-%10ло^Тчно взаємопов язанїГвщивають олинл.І иіиіят І дГДТтк<°ІпІІІІпІ^ >-пр^дг>ВНІІ^ Уявляється, що таі?Ь визначення надто широке, схоже з визначенням поняття ландшафту. Більш переконливим є визначення, яке було дано^вогірліа^су відомими спеціалістами лісового господарства. ЗокремаГдцр втнячмпи як сукупність л«Т"пчнних і чагащшкових рослин, пов'язаних з грунтом

16

Розділ І. Предмет, метод, принципи та система екологічного права



^атмосферою1. Дане визначення відбиває біологічну сутність лісу як самостійного природного об'єкта. Що ж до взаємозв'язків лісу з іншими природними компонентами, то усі природні об'єкти пов'язані між собою, тому вони й утворюють єдину екологічну систему. До лісового фонду не належать: у^и-видТГз'елених насаджень у межах населених пункгів7тгкі^4Є-віднесен[до категорії лісів; окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільгоспугіддях" садибах, присадибних, дачних і садових ділянках (ст. 4 Лісового кодексу). Питання створення, охорони і використання таких насаджень регулюються іншими законодавчими актами.

* Атмосферне повітря є одним з основних і життєво важливих елементів навколишнього природного середовища. Воно складається з суміші газів (азоту, кисню тощо) і утворює зовнішню оболонку Землі як планети. Це один з природних об'єктів, обсяг якого не зменшується, він використовується для різних потреб і водночас поповнюється. Атмосферне повітря використовується для транспортних цілей, забезпечення життєдіяльності людей, викидання забруднюючих речовин у припустимих межах, як сировина тощо. Об'єктом права користування є атмосферне повітря в місцях проживання людини, діяльності підприємств і транспортних засобів. Не слід змішувати повітряний простір з атмосферним повітрям. Якщо атмосферне ПО-

ВІТРЯ, Є СуМІШШЮ_ПЄВНИХ гачір, ТО ПОВІТРЯНИЙ ПРОСТІР

вітряним кодексом України, складає

, роз-

сушею, водною територію України, тому є~частиною терширії України (ст. 1 Повітряного кодексу^ — -- —



Тваринний світ належить до основних компонентів навколишнього природного середовища. Відповідно до Закону України^ід 3 берез-ня 1993 року «Протвдвинний світ» ДО об'єктів_пвавя належить тнар_нн-ний світ, об'єкти якогоперебУвакуть у стані природної волі,уневолі чи

і (морської) економі-

ЯоТзонїГ(ст\ 1 ). До складу тваринного світу входять: хребетні та безхребетні тварини у всьому їх популяційному і видовому різноманітті та на всіх стадіях розвитку, які перебувають у стані природної волі; частини диких тварин (роги, шкіра тощо); продукти життєдіяльності диких тварин (мед, віск тощо); залишки викопних тварин; нори, хатки, лігва, мурашники, боброві загати, інше житло та споруди тварин (ст. 3). Все перелічене є об'єктами екологічного права. Слід мати на

. Див.: Морозов Г. Ф. Избранньїе труди: В 3-х т. мС ІУД). І. І.Є. «>.

України ім.

Загальна частина

увазі, що відносини у галузі використання, відтворення і охорони тваринного світу, який належить до сільськогосподарських, домашніх та інших тварин, що використовуються у господарських, наукових цілях тощо, регулюються іншим законодавством, і отже, ці види тварин не є об'єктами екологічного права.

Природно-заповідний фонд є специфічним об'єктом екологічного права. Він являє собою сукупність ПРИРОДНИХ об'єктів і комплексів, наділених режимом заповідання, і складається із заповідників, заказниктвДрйращІШУі§Ц1онШІьІІих, ландшафтних парківгроспин та тварин, занесених до Червоної книги України. Правовий режим даного фонду визначений Законом України від Ібчервіїя 1992 року «Дро^природно-заповіднии фонд України». '

НавХвяшитіїГприродне середовище І акож"еГо6Лєктом екологічного права. Це сукупність усіх природних об"єктів, які перебувають у нерозривному зв'язкуЧаст]шркшльдІщну-*кшщгічну систему. Головну уругу у-ДяІнші У^ІряТГт-а4-д-а<; Іірррид 1001 рп^У "Пр° пупртгу на-

вколишнього придонного сере повита» зосереджено на правовїїгто-днього природного середовища, тому об'єктом екологічного права є усе природне середовище. Специфіка правової охорони' кожного природного об'єкта встановлена у поресурсовому законодавстві (Земельному, Водному, Лісовому кодексах та інших законах). Суб^єкіамиекологічного права є різноманітні фізичні ха_юри-дичні особи. СуТГєКптрава мас характерні ознакигвтггна^їлений юри-

І

участь у правовідносинах в екодогічит-сфері. Юридичні норми ство--рюють иОив^язко^Госновуучасті суб'єктів екологічного права у відповідних правовідносинах (власності на природні ресурси, природокористуванні та ін.). Здатність володіння екологічними правами і обов'язками складає екологічну правоздатність, а здатність самостійно здійснювати екологічні права і обов'язки — екологічну дієздатність. У сукупністі правоздатність і дієздатність створюють



правосуб'єктність. _______

^\ Фізичжособи 'І цеп^реважний різновид індивідуальних суб'єктів векоЗіогічному праві. Вони за наявності певни*умов можуть бути суб-єктами права власності на визначені в законодавстві природні ресурси, права користування природними ресурсами, на володіння екологічною інформацією; вони мають право на подання позовів до винних осіб про відшкодування збитків, заподіяних забрудненням природного середовища, тощо. В екологічному законодавстві конкретно визначені умови, за яких громадяни стають суб'єктами екологічного права. Так, у Законі України «Про тваринний світ» встановлено, що полювання в межах мисливських угідь здійснюється громадянами, які досяг-

Розділ І Предмет, метод, принципи та система екологічного права

ли 18-річного віку та отримали у встановленому порядку дозвіл на добування мисливських тварин (ст. 16).

ІрОридичними особами, як суб'єктами є організації, підприємства, установи, наділені спеціальною правосуб'єктністю. Вони підрозділяються на йержавні,*громадські/приватні,'колективні та*іноземні. Деякі з них володіють владними повноваженнями, наприклад, органи державного управління у галузі екології; інші виступають суб'єктами оперативно-господарської діяльності. Правосуб'єкність органів, які виконують управлінські функції у сфері екології, визначається компетенцією. Дані суб'єкти підрозділяються «а органи^загадьної і

Іешальної компетенції. До перших належатщерзйШна-Еада-Украї-ни; Президент УкрІЙгіи, КабінеТМнТістртв~"України, місцеві органи Івлади і управління. До органів спеціальної компетенції належать органи, що вирішуютьтпгецтатліі пііташнь-у-ралузі екодосії^Це

міністерства, держкомггети, шпп-ергани, які виконуюд^еколого-уп-равлінськГ функції. ~^~~~^~~\,1 {' \ І'[ ^Щ ц

Дп^/бУкт'1? дкпптчн^гп гщава_належать_держава*Україн^Ай-тономна Республіка Крим,*адміністративно-територіальні одиниці

, відпдвіднв-Дб ЗакоНу-У-країни

«Про тваринний свй-»7у?ктом пранггзагальнопержавнпї власност на тваринний світ є держававособі

биддержавиДшіснародні організації у сфері екологіїромаДяНи. ' спільні підприємства,*міжнародні об'єднання, організації з іноземних осіб.

?.§ 6. Принципи екологічного права

Принципи екологічного права — це виражені в його нормах ос-^ яких здійснюється регулю-

вання екологічниТЇІдносин. Еколого-правові принципи можуть офі-цій7юЗаТ{ріплгоїагтсІу*законодавстві або виводитися з його змісту. Принципи екологічного права спираються на загальноправові приписи, які враховуються при формуванні принципів галузі права. Оскільки екологічне право сформувалося як самостійна галузь права, то воно базується на своїх принципах. Поряд з тим екологічне право розділяється на підгалузі прада, складнії прості правові інститути й підінститути, тому підгалузі права і правові інститути мають такі свої принципи, які враховують певні специфічні ознаки у регулюванні відповідних видів екологічних відносин. Тому класифікація еколого-правових принципів може здійснюватися за різними ознаками, однак

18

19

Загальна частина



вона повинна спиратися на екологічне законодавство або виводитися з його змісту. Без урахування цього фактору проголошені принципи стають формою декларації держави або автора цих принципів. В , останні роки в літературі стала приділятися підвищена увага дослідженню і класифікації еколого-правових принципів1. Головним принципове таюве забезпечення досягнення гармонійної вз^ пільства І природи. Він складає основу для виникнення й формуван-"нїгТІШЇЙх'ТіІринципів, які забезпечують гармонізацію суспільства і природи. Офіційно це положення закріплено у преамбулі Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Гармонійна взаємодія суспільства і природи — це об'єктивно існуючий зв'язок суспільства і природи, який припускає узгоджену діяльність людей з урахуванням законів природи, екологічно нормального витрачання природних ресурсів, їх відтворення і охорони. Не випадково в літературі звертається увага на основні компонентиллрмоцгацп' ставлення суспільства до природи^аціональне природокористування Г-й кість природного середовища;Ч>птимальний соціально-економічний розвиток регіонів^рівень здоров'я населення; трудовий потенціал тощо2. Правове забезпечення гармонійної взаємодії суспільства і природи здійснюється за багатьма напрямкамиувстановлення екологічних нормативів на викиди в природне середовище; визначення е лімітів на використання природних ресурсів; встановлення в правовому порядк/правил використання природних ресурсів, їх відтворення, охорони тощо. Здійснення цього принципу разом з іншими принципами сприяє запобіганню згубних для природного середовища дій людини.

} Важливе значення має принцип правового закріплення належ-' нрсті природних ресурсів конкретним суб'єктам права для їх викори-,стання ^-метою задо|оленм_екологічних, майнових та інших інте--/ ресів у межах закону.'Належністьіприродних об'єктів виступає у двох основних правових формах — у праві власності і праві^корист^ван-ня. Основним власником природних ресурсів є'держава, яка здійснює "свої правомочності в інтересах усього народу. Деякі природні ресурси, наприклад, земельні ділянки, можуть передаватися у власність колективам громадян або індивідам. Однак більша частина суб'єктів є природокористувачами. У законодавстві закріплено різні види при-

Див.: Попов В. К. Предмет, метод і система екологічного права: Екологічне право України (Загальна частина). С. 32-37; Андрейцев В. І. Екологічне право. К., 19%. С. 25-26; ЧаусоваЛ Л Принципи екологічного права: Автореферат дис.... канд. юрид. наук. X., 1998.

скачать файл


следующая страница >>
Смотрите также:
Міністерство освіти і науки України Національна юридична академія України
7337.38kb.
Міністерство освіти та науки України Національна гірнича академія України
184.34kb.
Та включено до переліку міжнародних виставок, що проводяться в Україні
107.6kb.
Шановні колеги! 16-18 жовтня 2012 р у Виставковому центрі «КиївЕкспоПлаза»
67.11kb.
Міністерство освіти І науки україни харківська національна академія міського господарства
1040.87kb.
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національна академія педагогічних наук україни інститут спеціальної педагогіки
3603.02kb.
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національна академія наук україни київський університет права
521.35kb.
Національна Академія Наук України Київський університет права
310.08kb.
Н аціональна академія наук україни міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни міжнародний науково-навчальний центр інформаційних технологій та систем
411.12kb.
Міністерство освіти І науки україни пр. Перемоги
143.85kb.
Міністерство освіти І науки україни 01135, м. Київ, проспект Перемоги
411.02kb.
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни 01135, м. Київ, проспект Перемоги
565.34kb.